Олексій Анатолійович Кононенко - Здоровенькі будьмо! Рецепти на всі випадки життя

з тіла хворого. Зі смертю хворого гикавка не вмирала, а переходила в іншу людину, особливо того, хто не в добрий час згадував нечисту силу.

Насилали цю хворобу чаклуни; замовляли якийсь предмет і клали його так, щоб людина спіткнулася і вилаялася. Зняти гикавку міг той же чарівник або сильніший. Прислухалися до бурмотіння хворого, щоб почути ім'я того, хто зурочив.

Гикавка супроводжувалася головокружінням, головним болем, слабкістю, втратою апетиту. Хворі на гикавку не здатні були виконувати найпростішу роботу.

ГОСТЕЦЬ

Так в народі називають суглобовий ревматизм. У замовляннях він постає в подобі особливого злого духа, який живе в темних місцях. Буває чоловічої і жіночої статі, переходить в людину різними шляхами. Поселяється в очах, шиї, у плечах або між плечима, у м'язах, грудях, серці, жилах, мозку, животі, кістках, колінах, руках, ногах, у всьому тілі.

Уявляли гостець темним, гнучким і невідступним, як тінь.

Ось що подає про цю хворобу Гійом Левассер де Боплан:

«…я говорив про хворобу, яку вони (козаки) називають гостець і якою часто хворіють.

Хворі на цю недугу (яка зветься у Франції «колтуном») цілий рік лежать без руху, ніби паралізовані, відчуваючи великий біль у нервах. Вони нестримно кричать від цього. Коли мине рік, якоїсь ночі їм так сильно пітніє голова, що вранці все їх волосся склеєне докупи і звисає одним широким пасмом, ніби хвіст тріски; від цієї хвилини хворий почувається набагато краще, а через кілька днів одужує, будучи в кращому здоров'ї, ніж перед недугою. Лише волосся виглядає жахливо, не можна його розчесати, а коли хотів би зрізати, то рідина, що виділяється через пори на голові, за два дні спала б йому на очі і він неодмінно втратив би зір…»

Про цю ж хворобу свідчить інший француз, дипломат Жан Бенуа Шерер (служив у Петербурзі в другій половині XVIII ст.) у своїй «Історії Малоросії»: «Козаків мучить своєрідна хвороба, яку лікарі називають «пліка», а місцевою мовою іменується вона «пошесть»… Далі Шерер повторює свідчення Боплана, але в нього є цікаві доповнення: «Ця хвороба, розповсюджена серед коней так же, як і серед людей, вважалася невиліковною, але дякуючи переміні повітря при переїзді в інші країни було кілька випадків одужання. Ця недуга йде, як вважається, від жорсткості або якої іншої прихованої якості води. Цікаво, що вона передається через статеві зносини, як венерична хвороба, і що іноді вражає новонароджених немовлят. Але коли діти дорослішають, вони виліковуються і навіть таким чином назавжди убезпечують себе від цієї хвороби».

ЗУРОЧЕННЯ, УРОКИ

Заочне насилання порчі. Ніби насилають уроки (зурочують, насилають порчу, злу силу, хворобу) на людей чаклуни і відьми. Роблять вони це з допомогою призору, заговору, напуску, відносу, обмови.

Наговор (заговор) і напуск. Наговорюють на хліб, сіль, воду, напускають по вітру і по сліду, підкидають наговорені речі і т. ін. Наприклад, вірили в народі, що при попутному вітрі чаклун бере в руки сніг або землю, кидає за вітром і каже шкідливе замовляння. Вважали, що чаклун-лихо-дій виходить на вулицю, стає проти вітру, промовляє потрібні злі слова, вітер підхопить – хто перший вдихне того вітру, той і буде зурочений.

Через наговорену сильним чаклуном річ досить переступити, на зачароване місце досить сісти, щоб захворіти! Іншому ж чаклуну потрібен заклятий порошок, щоб кинути його за вітром на жертву; і якщо хоч одна порошинка попала на людину чи на скотину – справа зроблена. Буває, що чаклун тільки злегка штовхне в плече – і людина зурочена.

Чаклуни беруть землю із свіжої могили, попіл з семи печей і підкладають в черевики визначеної людини. Дістають цвях з домовини, підкидають на конюшню, щоб коні хворіли.

Щоб занапастити молодих, зашивали їм у подушки волосся старої немічної баби, скіпки, кісточки з кладовища, вовчі ягоди. Знахар знімав порчу тим, що виймав те покладене, обпалював його на вогні свічки і пускав на хвилю.

Віднос. Псують відносом не навмисно і не зі злості, а ненароком: роблено було на іншого, а підвернувся сторонній, невинний чоловік, який підібрав наговорену, «порчену» річ.

Лікують у таких випадках знахарі, але вони мають бути сильнішими від тих, хто наслав порчу.

Спосіб лікування дуже простий: знахар йде на роздоріжжя і кидає там вузлик, куди зашитий попіл, вуглина і шматочок глини від печі. Таким відносом відводиться порча від того хворого, до якого кличуть знахаря.

Але віднос має свої небезпеки, так як той, хто першим підніме віднесений вузлик, неодмінно захворіє. А це, в свою чергу, матиме погані наслідки для першого хворого, вже вилікуваного від порчі за допомогою вузлика. Коли його душа в свій смертний час вийде з тіла, сатана скаже ангелу Божому, що, мовляв, ця душа моя, вона зналася зі мною, приносила мені на роздоріжжя хліб-сіль. Тому порча навіть знята шкідлива і для жертв, і для тих, хто її напустив.

Призор (озик, зглаз). Бувають очі у людей добрі і навпаки – злі, погані. Погане око, злий погляд – зурочує людей.

При зустрічі з людиною, погляд якої вважається недобрим, треба подумки промовляти: «Недобрий глаз не дивись на нас» і в уяві накрити власника злого погляду якоюсь посудиною.

Щоб попередити зглаз, прикушюють язик, тримають дулю в кишені, тричі плюють через ліве плече, тричі стукають по дереву, нашіптують на воду, якою умиваються або яку п'ють, одягають білизну навиворіт, називають дитину вигаданим іменем, підкурюють у хаті волоссям, умиваються зі срібної ложки, читають замовляння.

Наузи (чарівні вузли) на паску оберігають від призору.

Лікували зглаз так: брали воду незайману, з печі три вуглини, четвергову сіль. Все це клали у склянку, дмухали тричі над нею, потім тричі плювали вбік. Після цього раптово бризкали на хворого тричі, давали тричі сьорбнути, витирали груди проти серця.

Щоб запобігти призору, за повір'ями, дівчина мала погладити себе рукою нижче спини, потім провести тією рукою по обличчю, примовляючи: «Як ти в мене неглазлива, так і я щоб неглазливою була!» Призор знімали росою, яку збирали на Прокла (25 липня).

Від зглазу особливо оберігали дітей. Голе немовля гола бабуся обносила навколо лазні, примовляючи: «Зоря-зоряниця, візьми з раба Божого такого-то, призори денні і нощні».

Кума після хрещення брала з печі вуглину, йшла на перехрестя й кидала за спину. Потім поверталася не озираючись.

Якщо хто казав матері, що дитя гарне та миле, хвалив дуже, то мати повинна була облизати дитині лице тричі і тричі сплюнути. Те ж вона мала зробити й під час купання.

Старалися, щоб не було зайвих очей, коли корову доять; коли насіння готують