Даніель Дефо - Робінзон Крузо

відкачувати воду разом із ними. Капітан тим часом звелів стріляти з гармати, щоб привернути до нашої біди увагу екіпажів дрібних суденець, які перевозили вугілля і перебували поблизу.

Ми працювали завзято, але трюм усе більше заповнювався солоною водою. Здавалося, наш корабель піде-таки на дно, і, хоча буря потроху вщухала, складно було сподіватися, що ми зможемо дістатися гавані. Тому капітан і далі палив із гармати, кликаючи на допомогу. Нарешті на невеликому судні наважилися спустити шлюпку; з великими труднощами наші рятівники наблизилися до нас. Матроси кинули веслярам мотузку, ми підтягли шлюпку до борту корабля і перелізли в неї. Тепер нам нічого не лишалося, як щосили гребти до берега, долаючи хвилі, які досі вирували. За чверть години по тому, як ми опинились у шлюпці, наш корабель потонув. Я бачив це на власні очі й маю зізнатися, що не відчув нічого, крім жаху, відрази і страху перед майбутнім.

Невдовзі я помітив величезний натовп, який зібрався в гавані й витріщався на нас, а потім під радісні та схвальні вигуки наша шлюпка нарешті досягла довгоочікуваного берега.

Розділ 3

Гвінейський купець

Нас зустріли з теплим співчуттям, як людей, котрих спіткало велике лихо. Магістрат виділив нам приміщення для проживання, а купці й судновласники зібрали досить коштів, щоб ми хоча б попервах не мали ні в чому потреби.

Чому я не схаменувся й одразу не повернувся до батьківської оселі – у мене досі немає відповіді на це запитання. Напевне я був би щасливий, а батько мій, як у євангельській притчі про блудного сина, з радощів заколов би відгодованого тельця, оскільки звістка про загибель нашого корабля в Ярмутській гавані дійшла до нього набагато раніше, ніж звістка про те, що я залишився живим.

Та вперта і глузлива доля ніби штурхала мене у спину, позбавляючи можливості вчинити розумно. Жорстокий урок нічого мене не навчив.

Навіть приятель, який зманив мене у першу мою морську подорож, став сумирнішим. Він уже нікуди не рвався і похмуро чекав на свого батька– судновласника, щоб повідомити йому подробиці загибелі корабля. Десь на третій день ми зустрілися і приятель познайомив мене з батьком. Він розповів, хто я такий, і зауважив, що моя присутність на борту корабля була лише підготовкою до моїх планів побачити весь світ. Замислено поглянувши на мене, судновласник поцікавився:

– Навіщо вам це, молодий чоловіче?

Я палко й недоладно почав пояснювати, одначе він перебив мене, вигукнувши:

– Я раджу ніколи не повторювати ваш дослід! Те, що з вами сталося, доводить, що вам не судилося стати мореплавцем.

– Чому ви так гадаєте, сер? – заперечив я. – Хіба ви не переживали катастроф і після цього не сідали знову на корабель?

– Це інше, – мовив він. – Я в цій справі все життя, а ваша перша спроба закінчилася погано. Учіться читати знаки і прислухатися до голосу розуму. Якби я був капітаном, то в жодному разі не взяв би вас у свою команду… Повертайтеся додому, Робінзоне! Ваш батько має рацію. Не випробовуйте більше долю, інакше вас переслідуватимуть тільки лиха й невдачі…

Я не мав чим заперечити йому, але ми тепло попрощалися, і більше я їх не зустрічав – ані судновласника, ні його сина. У моєму гаманці залишалося кілька монет, і я вирушив до Лондона суходолом. Я розмірковував про те, що ж мені вдіяти: повернутися додому чи знову пуститися в мандри? Переважила вперта нерозсудливість; окрім того, сором заглушив найрозумніші докази на користь повернення: я боявся кпинів батька. Замолоду люди часто не соромляться своїх провин – їм набагато важче пережити каяття…

Потроху спогади про пережиті лиха стерлися з моєї пам’яті, пристрасть до зміни місць спалахнула з новою силою, і мене знову потягло в путь. Професії я не мав, спритності й хитрості, необхідних для торгівлі, теж, а в морі, мандруючи як пасажир, не встиг навчитися матроського ремесла, хоча й був фізично міцним і спостережливим хлопцем. Неспокійний демон, який підмовив мене полишити батьківський дім, усе частіше нашіптував мені на вухо шалену ідею здобути легке й швидке багатство.

Невдовзі я познайомився з одним симпатичним капітаном корабля, який нещодавно повернувся з Гвінеї після вдалого рейсу. Йому подобалося спілкування зі мною та моя молода запальність; дізнавшись, що я мрію побачити світ, капітан запропонував мені вирушити з ним тим самим маршрутом.

– Вам це, – виголосив він, – нічого не коштуватиме. Окрім того, ви можете навіть розбагатіти, зайнявшися торгівлею, а в мене буде приємний співбесідник і товариш у подорожі…

Я без вагань пристав на його пропозицію і за певний час піднявся на корабель, який вирушав до берегів Африки. Із собою я віз невеликий вантаж дрібних товарів. На них, за порадою мого нового знайомця, я витратив сорок фунтів стерлінгів, і в подальшому ці товари принесли мені значний прибуток.

Із усіх пригод, що випали на мою долю, тільки це плавання закінчилося вдало, чим я був зобов’язаний порядності й доброму серцю капітана, який став мені близьким другом. Саме від нього і під його керівництвом я здобув деякі знання з навігації та практичного мореплавства, навчився вести корабельний журнал, спостерігати за погодою і взагалі дізнався чимало з того, що необхідно знати моряку. Окрім того, ця подорож зробила з мене купця. Я отримав за свій товар п’ять фунтів і дев’ять унцій золотого піску, який, повернувшись до Лондона, продав за триста фунтів стерлінгів. Дарма що я захворів на надзвичайно жорстоку тропічну лихоманку, яку підхопив на африканському узбережжі, вдала операція підбатожила мою уяву і стала початком моїх нових нещасть.

На превеликий жаль, капітан, мій вірний товариш, невдовзі помер, і мені нічого не лишалось, як самостійно торгувати у Гвінеї. Я відплив із Англії на тому самому кораблі, прихопивши із собою сотню фунтів стерлінгів, а те, що зосталося від грошей, попросив зберегти вдову мого померлого друга. Ми попрощалися, навіть не уявляючи, наскільки тривалим і тяжким виявиться моє друге торговельне плавання.

Почалося з того, що якось на світанку наше судно, що тримало курс до Канарських островів, атакував вітрильник мавританських піратів. Щоб утекти, ми мчали на всіх вітрилах, проте успіх був на боці розбійників. Відстань між нами стрімко скорочувалася, тож ми приготувалися до бою.

Наздогнавши наш корабель близько третьої години дня, пірати здійснили хибний маневр і підійшли до нас із боку борту; ми відразу ж ударили по вітрильнику залпом із усіх гармат, що змусило піратів змінити курс і відповісти не тільки гарматами, а й