GorKA - Три туристки, GorKA

«Я був не правий і нічого тоді не цінував!  Будь ласка, давай, я зустріну тебе в аеропорту, і ми поговоримо?»

Наталя усміхнулася, насолоджуючись зоряним полотном.

«Я не потрібна була тобі ходячою, а зараз правда, думаєш, повірю?»

- Що він усе ж просить у тебе вибачення? - подруги вийшли з каюти з келихами та пляшкою вина, прихопивши із собою пледи. Вже була ніч.

- Так, - Наталі не хотілося заглиблюватися в цю тему.

- Пам'ятаєш, як ми вперше на інтерв'ю побачилися? Так от після того, як ти поїхала, він підкочував до мене. - Таня відкрила пляшку вина. - Слухай, а як ви взагалі з ним познайомилися?

- Випадково. Для дівчаток-підлітків дитячого будинку я замовила акторів.  Попросила, щоб вони з'явилися як принци, у гарних костюмах, танцювали з ними, вручили букети, щоб кожна дівчина відчула себе особливою, красивою, повірили в казку.  - Наталя закуталася в плед. - Серед акторів був і Олег. Ну, і закрутилося якось.

- Я зрозуміла, загалом після слова «актор» усе стало зрозуміло.

- Без коментарів. -Катя підштовхнула Таню ліктем. - До речі, я попрошу припинити влаштовувати мені всілякі зустрічі з Вадимом.

- Ой, подивіться на них: одна моя подруга довірлива, готова кожному зустрічному нужденному запропонувати гроші, допомогу, друга ж справжня крижинка. Одна кидається грошима, інша - чоловіками.

- Можливо, з боку це так і є. Але я їх просто ігнорую.- Катя  відпила з келиха вина. - Чоловіки захоплюються моєю красою і творчістю, пропонують заміжжя на будь-яких умовах, але я ніколи не хотіла творити, бувши дружиною якогось олігарха. «Він її просуває» - тільки й чула б я за своєю спиною. Поки я не доб'юся того, чого я так старанно прагну, я не хочу закохуватися, тим більше давати привід для пліток.

Таня засміялася.

- Що смішного? Ти краще, скажи, що преса говорить про тебе? Думаєш, чоловік не помічає твої фото з іншими чоловіками?

- Мені байдуже, хто і що думає. Журналістика - моя робота. Чоловік любить, довіряє. У нас прекрасна донька.

- Так, тільки що відчуває твій чоловік? Донька?  Вони не бачать тебе цілими днями, але... - Катя підкреслила кожне слово, - чекають, телефонують і люблять. Що ти віддаєш родині? Адже тебе нічого не хвилює більше, ніж те, як ти виходиш у кадрі і яке твоє вбрання.

- Заздриш?

- Людині, яка останньою справою згадує про сім'ю - не позаздриш.  - увесь цей час Наталя не відводила від неба очей, в одну мить спустошила келих.

- Та що ви взагалі знаєте про сімейне життя?

- Нічого! - подруги крикнули  в один голос, і Таня попросила шкіпера розвернути яхту до берега.

Тиха погода змінилася дощем. Море посиніло та забушувало.

У житті людині потрібно, як воді в морі, спокійно приймати настрій погоди й після всіх її проявів, що переходять у наслідки, залишатися непохитною в собі.

Джерело сили і є наш ціннісний орієнтир, шлях до якого ми прокладаємо самостійно.

І нехай часом наше внутрішнє прагнення не вдається відстежити близьким. Вони завжди хотітимуть найкращого для нас, тільки, зі свого боку.

Кожна з подруг відчувала провину за собою в нерозумінні іншої, і образу за небажання зрозуміти її правоту, тільки по-різному переживала ці почуття. Катя залишилася писати на яхті. Наталя вирішила повернутися в номер, а Таня заглушала струни провини гучною музикою в клубі.

- Зайчику, що сталося? Наша донька вже спить.

- Я з подругами посварилася. Сказала їм, що про них думаю….

-Танюш, ну пожалій їх. Думаєш Наталі приємно усвідомлювати, що помилилася в коханні? Усі творчі, як Катя, найбільше жадають підтримки.

-Так, ти маєш рацію. Але знаєш, любий, я не тільки тому дзвоню.

- Побажати коханому чоловікові спокійної ночі?

- Я хочу піти в довгу відпустку...

- Таня...

- Я хочу другу дитину.

- Ти моє щастя. Хоч би швидше ти опинилась поруч…

-Я в клубі, Миша, у мене ще інтерв'ю тут з блогером.

-Цілую і хай щастить. 

*****

«Темні недовірливі очі продюсера спрямувалися на Катерину. Другий заперечно похитав головою. 

Останній навіть не глянув на сценарій, відклав убік.

- Ні. Це не те! 

 «Це не те!» - пульсувало в її скронях. Каті довелося покинути пітчинг».

- Ні! - Катя з криком прокинулася, схопилась за ноутбук і  вийшла з каюти. Був тихий ранок. Вона сіла в носовій частині яхти назустріч ніжному вітру. Відкрила ноутбук і почала швидко перебирати пальцями по клавішах.У неї в кишені завібрував телефон.

«Ваш сценарій затвердили. З нетерпінням чекаємо на початок роботи»

Катя на радощах застрибала по каюті й попросила шкіпера розвертатися до берега. Вона підійшла до краю бортика: хвилі гойдали її відображення. Воно посміхалося і підморгнуло їй.