Love - Те, що не можна називати", Love
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли я побачила його у бібліотеці, серце знову зробило той знайомий ривок — ніби хтось стиснув його в кулаці. Він стояв біля стелажів із філософською літературою, читав щось, зосереджено похилившись над книгою.
Я хотіла пройти повз. Просто як звичайна студентка, яка прийшла взяти книгу.
Але він підняв погляд і знову — цей погляд.
— Ми знову зустрілись, — сказав він, наче це мало значення.
— Тут гарно мовчиться, — відповіла я, знімаючи з полиці стару книжку про екзистенціалізм. — Мовчання в бібліотеці — це вже не страх?
— Ні. Тут воно має сенс, — усміхнувся він.
Він підійшов ближче. Не порушуючи простору, але так, що я відчула його тепло, запах кави на одязі, паперовий пил книжок.
— Ви особлива, знаєте? — сказав тихо.
Я посміхнулась гірко. — Я сіра. Я мовчу. Я не особлива.
— Не всі вогні горять яскраво. Деякі — тихо, але довго.
Його слова пробили стіну. Ту, яку я будувала роками — від образ, невпевненості, болю. І в той момент, у тиші бібліотеки, я дозволила собі небезпечну думку: а якщо це — початок?
А потім — звук. Голос дівчини.
— Артеме, я тебе скрізь шукаю.
На мить я застигла. Він трохи відступив. Погляд його став жорсткішим.
— Це Ліза, — сказав просто. — Моя...
Він не договорив. Але я вже знала.
"Моя дівчина."
І я знову стала невидимкою.
Але щось у мені не зникло, ні. Це щось тільки прокидалось.
---
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Те, що не можна називати", Love», після закриття браузера.
