Коля Козак - Карта осінніх пригод, Коля Козак

**Глава 3: План втечі**

Мирон і Соломія повернулися додому, намагаючись виглядати максимально спокійно. Вони сховали мапу в кімнаті Мирона під матрацом, щоб ніхто з батьків її випадково не знайшов. Вечеря пройшла звичайно: батьки розповідали про свої справи, а діти кивали, намагаючись не виглядати занадто задумливими. Але в їхніх головах вже крутився план.

Після вечері, коли всі розійшлися по кімнатах, Мирон і Соломія зустрілися в його кімнаті. Вони зачинили двері і почали обговорювати, що робити далі.

— Отже, мапа є, — почав Мирон, розгортаючи її на столі. — Але ми не можемо просто взяти і піти. Батьки ніколи не дозволять нам йти в такий похід самотужки.

— То що робити? — запитала Соломія, сідаючи на ліжко. — Ми ж не можемо просто сидіти і нічого не робити. Це ж наша пригода!

Мирон задумався. Він знав, що Соломія права, але ризик був великим. Якщо батьки дізнаються, що вони пішли без дозволу, їм обом буде кінець. Але ідея знайти скарб була занадто привабливою, щоб від неї відмовитися.

— Гаразд, — сказав він нарешті. — Ми можемо сказати батькам, що йдемо на пікнік з друзями. Наприклад, до річки. Вони ж не будуть перевіряти.

— А якщо хтось із сусідів нас побачить? — запитала Соломія, нахиляючись вперед. — Або якщо батьки зателефонують батькам наших друзів?

— Тоді ми скажемо, що наші друзі не змогли прийти, і ми вирішили просто погуляти, — відповів Мирон. — Головне — не виглядати підозріло. Ми повинні діяти впевнено.

Соломія кивнула, але в її очах була легка тривога.

— А що, якщо ми загубимося? Або якщо щось піде не так?

— Ми будемо обережні, — сказав Мирон. — Візьмемо з собою все необхідне: їжу, воду, ліхтарик, навіть компас. І якщо щось піде не так, ми просто повернемося додому.

Вони почали готуватися. Мирон взяв свій рюкзак і поклав туди пляшку води, кілька бутербродів, які вони з Соломією зробили вночі, ліхтарик і запасні батарейки. Соломія додала до свого рюкзака теплий светр, на випадок якщо вночі стане холодно, і невеликий блокнот, щоб записувати свої враження.

— А ще візьмемо цю мапу, — сказала вона, показуючи на старий листок. — І компас, щоб не заблукати.

— Так, компас обов’язково, — погодився Мирон. — А ще... — він задумався. — Може, візьмемо ніж? На випадок, якщо знадобиться щось розрізати.

— Ніж? — Соломія підняла брови. — Ти серйозно?

— Ну, так, на всякий випадок, — сказав Мирон. — Але не хвилюйся, я не буду його використовувати, якщо не доведеться.

Вони завершили збірки і сховали рюкзаки під ліжком, щоб батьки їх не помітили. План був простий: завтра вранці вони вийдуть з дому, нібито на пікнік, а потім підуть за мапою.

— Ти впевнена, що хочеш це зробити? — спитав Мирон, коли вони вже готувалися лягати спати.

— Так, — відповіла Соломія. — Це ж наша пригода. І я не хочу пропустити її.

Мирон посміхнувся. Він відчував те саме. Нарешті їхні канікули ставали справді цікавими. Але десь глибоко всередині він відчував легкий холодок тривоги. Що, якщо їхній план провалиться? Але він не хотів показувати своїх страхів перед Соломією. Вона вірила в нього, і він не міг її підвести.

— Гаразд, — сказав він. — Завтра рано вранці ми вирушаємо. Тільки пам’ятай: нікому ні слова.

— Обіцяю, — відповіла Соломія, посміхаючись.

Вони розійшлися по кімнатах, але заснути було важко. У їхніх головах крутилися думки про те, що їх чекає. Заброшений будинок, мапа, скарб... Все це було настільки реальним, що вони ледве могли дочекатися ранку.