Колектив авторів - 10 успішних українських брендів

не закінчується все на каві та кнайпах: багатьох цікавить і нічне життя Львова. Так само, за словами Андрія, закономірне для холдингу розширення в бік готельного бізнесу. Хто зна, можливо, скоро у Львові з’являться «готелі емоцій».

Юрко Назарук: «Ти відповідальний за те, що після себе залишиш»

— Як Холдинг емоцій «!FEST» став таким, яким є?

— Нас є три засновники, і кожен пройшов свій шлях, щоб заснувати цю компанію. Вочевидь, якби хтось із нас чогось не зробив у житті, воно би зараз так не виглядало й ми не робили б те, що робимо. Це все сталося через купу випадковостей, які могли й не відбутися. Оскільки я релігійна людина, то впевнений, що це все Божий замисел.

Ми шукаємо людей, які думають так само, як ми. У нас компанія достатньо демократична, але й працювати складно. Три засновники, і вони всі по-різному щось вигадують. Та це таке кидання в море. Якщо ти вижив — о’кей, працюєш, ведеш свій напрям.

— Ти жорсткий керівник?

Не думаю, хоча я можу звільнити людину. Щоправда, раніше тяжко було.

— Людина має провинитися чи просто виявитись не найсильнішою?

— Вона має бути розумною. Якщо вона тупа, то є шанс, що звільнять. А ще тут важливі цінності. Хоча слово «цінності» дуже заїжджене зараз, але ми маємо розуміти, що «не вбий», «не вкради» — найперше. Є ще питання свободи слова, ставлення до старших людей, до молодших, до хорошої чи поганої музики. Якщо ці речі не сходяться, то мені все одно, який він професіонал, — я не буду з ним працювати. Я не буду спілкуватися з людьми, які «не вбий», «не вкради» і все решта бачать інакше. Воно, з одного боку, пафосно звучить, але насправді, крадіжка досить популярна в цьому бізнесі, тому я й говорю про такі речі.

— Які ще цінності, окрім тих, що Ти вже назвав?

— Свобода, впевненість. Свобода — це основна річ, яку нам Бог подарував. Коли ти маєш свою свободу, то будеш цінувати свободу інших. Це будує твою модель взаємостосунків. Як на мене, це чи не найголовніша цінність. Свобода слова, принципи демократії теж для мене дуже важливі.

Основне, на чому ми намагаємося побудувати стосунки між собою та з людьми ззовні, — це правда. Я навіть останній заклад назвав Театр пива «Правда». Це правдивий театр. Сталася лажа — вийди і скажи: «Лажа». Багато дивуються, що, коли минулого року в «Правді» було отруєння, ми не ховали голову в пісок. Сталася лажа — я вийшов і сказав: «Сталася лажа». Я не буду застосовувати якісь піар-технології чи щось вигадувати. Ми спілкуємося з людьми і маємо бути правдивими.

Нема чого вигадувати щось неймовірне. Хочеш зробити кусок м’яса — піди й засмаж добрий, правдивий кусок м’яса. Між правдою і брехнею брехня завжди вилізе.

Я часто кажу працівникам, коли вони приносять прес-релізи: «Ви пишете дебільною мовою. Ми що, якесь міністерство чи «Львівобленерго»? Пишіть нормально. Треба говорити тими словами, які розуміють люди».

— Чи є правила, які Ти ніколи не порушував і не порушиш?

— Ніколи не задумувався над тим. Думаю, вони є і базуються якраз на цінностях. Основне правило: я собі не зраджую.

— А що значить «зрадити собі»?

Ти собою керуєш і ведеш своє життя, будуєш стосунки з людьми. Ціле життя тратиш, щоби всі розуміли, яка ти людина. Можеш бути поганим чи добрим. Я розумію, що зрадити собі — це коли ти ціле життя здавався добрим, а насправді — ти погана людина. Я би не хотів, щоб зі мною відбулося таке пережиття. Я хотів би залишатися щирим і бути вірним тому, що є зараз, про що я тобі розповідаю. Але часом у житті складаються обставини, коли ти можеш цьому зрадити. Тоді ти як особистість втрачаєшся, зникаєш і лишається просто якась там людина. Яка є.

— Що ти відчуваєш як один із керівників масштабного холдингу?

— Основа всього, що ми маємо, — взаємостосунки між трьома людьми. Ми незалежні й зобов’язані водночас. Пояснити це дуже складно, бо це подібно до шлюбу. Пояснити стосунки між чоловіком і жінкою теж майже неможливо. Усі люди різні, а тут двоє сходяться і на все життя. Якось склеюються. Хімія. У нашому партнерстві теж хімія. Ми настільки різні, що, хто знає нас, не може уявити, як узагалі співіснуємо разом. Наші способи життя відрізняються, ми одягаємося інакше, ми слухаємо різну музику. Але в результаті цієї хімії народжується багато класних речей. Нам легко управляти, бо все дуже органічно. Багато людей, які приходять у «!FEST», якщо тут не органічні, то йдуть на другий день. Вони розуміють, що тут не можуть, що це не їхнє.

Це не так, як ти приходиш у якусь компанію й отримуєш перелік правил. Правила — це умовна штука. А в нас це трохи інакше. Наприклад, закон №1: «Про українську мову». Ми у своїх просторах користуємося лише українською.

Також я вважаю, що абсурдно писати в посадових обов’язках для кельнера, що треба вітатися з гостями. Якщо ти це пишеш людині в посадові обов’язки, то вважаєш її дебільною. Тому є правило: «Бути людьми». Воно навіть написане, і ми видаємо його працівникам. Коли до тебе приходять гості, ти мусиш привітатися, мусиш поводитися, як удома, як нормальна людина. Коли тебе про щось просять, мусиш звернути на це увагу. Ти ж не можеш відвернути очі від людини, яка прийшла. Люди приходять до людей — вони не приходять у простір.

Чи ще один простий закон: «Заборонений скотч».

— Скотч? А чому?

— От робиш ти заклад, тратиш декілька років свого життя, щоб його придумати, потім інвестуєш гроші, втілюєш інтер’єр. Я бігаю, підкручую, як десь лампочка не під тим кутом чи щось не так стирчить. Це моя філігранна робота. А потім людина, яка керує цим закладом, вирішує, що не можна заходити з собакою. Вона друкує на А4, що заборонено приходити з псом, і клеїть скотчем серед того всього інтер’єру! Таких оголошень — кожного дня. Важко пояснити з естетичної точки зору, чому цього не можна робити, тому легше просто заборонити скотч.

Ще скажу одну штуку. Скотч — це уособлення тимчасового вирішення проблеми. Коли я вчився літати, то переганяв літак із Києва. Дивлюся на крила, а вони так прикріплені, що видно шпари. Кажу про це представникові компанії,