ЛІдія Тугай - Вовчиця , ЛІдія Тугай

Єдина дочка альфи була звикла до розкоші й безмежної уваги, але її характер... це окрема історія. Вперта, незалежна, із блиском у погляді, який міг збивати з пантелику навіть найсильніших. Але зараз, дивлячись на неї, Павло побачив щось більше. Щось, що пробуджувало його інстинкти.

Його думки мимоволі повернулися до моменту, коли він уперше її побачив. Їй було чотири, йому шість. Маленька дівчинка з золотистими кучерями, у рожевій сукні, стояла посеред кімнати та щось впевнено командувала дітям, старшим за неї.

— Ти моя пара! — сказав він, відчувши її запах, який одразу закарбувався в його пам’яті.

— Хто? — здивовано запитала вона, трохи нахиливши голову.

— Моя пара, — повторив він, наче це все пояснювало.

— Як тебе звати?

— Павло. А тебе?

— Маша-Королева, — гордо заявила вона, не вагаючись ні на мить.

Він посміхнувся тоді. Всі називали це дитячою вигадкою, але з того моменту Павло знав: Маша належить йому.

Його батьки сміялися, вважаючи це дитячою грою. Як і багато інших вовченят, він тоді тільки почав розуміти, що таке пара. Але її аромат залишився з ним назавжди.

З роками потяг ставав сильнішим. Її зміни — з маленької дівчинки у впевнену, непокірну жінку — лише підігрівали його бажання. І тепер, коли її очі світилися, Павло зрозумів : вона не просто людина, як вважали всі, вона вовчиця!