Бернард Шоу - Вибрані твори. Том II

Жовтнева ніч на сирійському кордоні Єгипту в кінці царювання XXXIII династії, 706 року за римським літочисленням, а за пізнішим християнським — 48 року до народження Христа. Перший виблиск місячної ночі, як великий сріблястий вогонь, з’являється на сході. Зорі й безхмарне небо — наші сучасники, тільки на дев’ятнадцять з половиною сторіч молодші, ніж якими ми їх знаємо; але з вигляду їхнього ви б цього не сказали. Під ними — два одворотні явища цивілізації: палац і солдати. Палац, стара низька сирійська будівля з вапнистої глини, не такий незугарний, як Букінгемський палац; а офіцери у дворі — значно цивілізованіші за теперішніх англійських офіцерів; вони, наприклад, не викопують своїх померлих ворогів і не глумляться над ними, як то ми викопали Кромвеля і Магді. Військові, про яких тут мовиться, складають дві групи: одна захопилася грою свого начальника Бельзенора, воїна років п’ятдесяти, спис якого лежить на землі біля нього; він нагнувся, граючи в кості з молодим хитрого вигляду перським найманцем; друга група зібралась навколо воїна, який щойно закінчив розповідати непристойний анекдот (що й досі має великий успіх в англійських казармах), від якого гучно регочуть солдати. Їх дванадцять чоловік, усі високоаристократичні молоді єгипетські офіцери, добре озброєні, в чудових військових обладунках, зовсім не схожі на англійців у тому, що не соромляться і не почуваються ніяково у своїй професійній одежі; навпаки, швидше погордливо-показні у своїй войовничості, ніби особливої надаючи ціни тому, що належать до військової касти.

Бельзенор — типовий ветеран, невтомний і свавільний, здібний і спритний, коли потрібна груба сила; безпорадний і несміливий — коли та сила непотрібна; це чудовий сержант, некомпетентний генерал і жалюгідний диктатор. Якби він мав впливові зв’язки, то його використала б сучасна європейська держава в оцих двох останніх ролях, зважаючи на його успіх в ролі першій. Жалюгідний саме тепер, зважаючи на те, що Юлій Цезар напав на його країну. Не знаючи цього, він захопився своєю грою з персом, котрого, як чужинця, вважав за цілком здатного на шахрайство.

Його підлеглі — здебільшого вродливі молоді хлопці; цікавість, з якою вони ставляться до гри й до непристойного анекдота, цілком відзначає їхні головні інтереси життя. Їхні списи сперті на стіну або лежать на землі напохваті. Ріг палацового двору створює трикутник, одна сторона якого — фронтон палацу з ухідними дверима, друга сторона — стіна з проходом для воріт. Оповідачі розташувалися з боку палацу; гравці — з боку воріт. Коло воріт під стіною стоїть кам’яна тумба, досить висока, щоб дати змогу вартовому нубійцеві, що стоїть на ній, дивитися через стіну. Двір освітлений смолоскипом, що заткнутий у стіну. У ту мить, коли сміх гурту, що оточує оповідача, завмирає, перс, який стоїть навколішках, виграє очки і хапає ставку, що лежить перед ним на землі.

Бельзенор. Клянусь Апісом, персе, твої боги доброзичливі до тебе.

Перс. Спробуйте ще раз, о капітане. Вдвоє або квит!

Бельзенор. Ні, досить. Мені не щастить!

Вартовий (урівноважуючи свого кидального списа в той час, як сам дивиться через стіну). Стій! Хто йде?

Вони всі здригаються, прислухаючись. Незнайомий голос відповідає знадвору.

Голос. Посланець з поганими звістками.

Бельзенор (звертаючись до вартового). Пропусти його.

Вартовий (ставлячи на землю свого списа). Наблизься, о посланцю з поганою звісткою.

Бельзенор (ховаючи в кишеню кості для гри й піднімаючи свого списа). Приймім цього чоловіка з пошаною. Він несе погані звістки.

Варта хапає свої мечі і стовплюється коло воріт, залишаючи прохід для прибулого.

Перс (встаючи з колін). Хіба погані звістки в такій пошані?

Бельзенор. О, варваре персе, вислухай мої пояснення. В Єгипті посланця з добрими звістками приносять богам у жертву на знак подяки; але жодний бог не прийме крови вісника зла. Коли у нас є добрі вісті — ми стараємося послати їх устами найдешевшого раба, якого тільки можна знайти. Погані ж вісті посилають через молодих дворян, які прагнуть дістати відзнаки. (Вони приєднуються до тих, що коло воріт).

Вартовий. Проходь, о юний воїне, і схили голову в домі цариці.

Голос. Піди й помасти свого кидального списа свинячим салом, о чорномазий, бо ще не настане ранок, як римляни примусять тебе глитати його аж до самого держака.

Той, що говорить — білявий чепурун, одягнутий інакше, ніж варта, але не менш екстраваґантно, — проходить, сміючись, у ворота. Він трохи понівечений у бою; ліве рамено йому забинтоване й світить крізь розірваний рукав. У правій руці він несе римського меча в піхвах. Він іде через двір з погордливим виглядом, праворуч його йде перс, ліворуч — Бельзенор, варта товпиться за ним.

Бельзенор. Хто ти такий, що насмілюєшся сміятися в домі Клеопатри-цариці і в вічі Бельзенорові — начальникові її варти?

Прибулий. Я — Бел-Афріс, нащадок богів.

Бельзенор (церемонно). Привіт тобі, брате!

Всі (крім перса). Привіт тобі, брате!

Перс. Уся варта цариці — нащадки богів, крім мене, о незнайомцю; я — перс і нащадок численних царів.

Бел-Афріс (до варти). Привіт, брати! (До перса, вибачливо). Привіт смертному!

Бельзенор. Ти був у бою, Бел-Афрісе, і ти воїн поміж воїнами. Ти не допустиш, щоб жінки із двірні царициної перші дізналися про твої вісті.

Бел-Афріс. Я не маю інших вістей, крім тих, що незабаром нам, воїнам, жінкам і всім поперерізують горла.

Перс (до Бельзенора). Я ж тобі казав.

Вартовий (що прислухався до їхньої розмови). О, лихо!

Бел-Афріс (звертаючись до нього) Заспокойся, заспокойся, бідний ефіопе: доля в руках богів, що пофарбували тебе в чорний колір. (До Бельзенора). Що цей смертний (показуючи на перса) сказав тобі?

Бельзенор. Він каже, що римлянин Юлій Цезар, який висадився на наших берегах зі жменькою воїнів, зробиться владарем Єгипту. Перс боїться римських воїнів (варта сміється з галасливою зневагою). Це ж мужики, здатні лише лякати ґав та ходити за плугом! Сини ковалів, мірошників і чинбарів! А ми — дворяни, що присвятили себе зброї, нащадки богів!

Перс. Бельзеноре, боги не завжди добрі до своїх бідних родичів.

Бельзенор (запально, звертаючись до перса). Між нами кажучи, хіба ми гірші за рабів Цезаря?

Бел-Афріс (виступаючи між ними). Слухай, брате. Між нами кажучи, ми, єгиптяни, як боги, вищі за римлян.

Варта (радіючи). Ага!

Бел-Афріс. Але цей Цезар не протиставляє людину людині: він просто кидає на вас леґіон, мов камінь із пращі, там, де ви найслабкіші, і цей леґіон подібний до чоловіка з однією головою, тисячею рук і без усякої релігії. Я бився з ними, я знаю.

Бельзенор (насмішливо). Ти був наляканий, брате?

Варта