Герцог Фламберг - Мявчик та Вогник: Врятувати Новий Рік, Герцог Фламберг

 – Обережно, обережно! Ця істота виглядає дуже підозріло! Я відчуваю від неї холод і... і якусь темну магію!

Нарешті вони підійшли досить близько, щоб розгледіти незнайомця. Це була... кішка! Але не така, як милі пухнасті створіння, що жили в Букнеті. Ця кішка була високою і стрункою, з блискучою чорною шерстю, що переливалася на сонці синіми відблисками. Її очі, яскраво-зелені, горіли холодним вогнем. На шиї у неї виблискувало красиве намисто з крижаних кристалів, які випромінювали морозне світло.

 – Хто це? - прошепотів Вогник, з побоюванням дивлячись на незнайомку.

 – Не знаю, - відповів Мявчик, відчуваючи, як шерсть у нього на спині стає дибки. - Я ніколи не бачив її в Букнеті. Вона якась... не така, як всі.

Кішка зупинилася і обернулась. Її погляд упав на Мявчика і Вогника. На її мордочці з'явилася хитра, холодна посмішка.

 – Ну що ж, - промовила вона низьким, мелодійним голосом, що проте віяв морозом. - Здається, у мене з'явилися гості.

Вона скинула капюшон, і Мявчик з Вогником побачили її обличчя. Воно було красивим, з тонкими рисами, але холодним і непривітним. Її очі дивилися на них звисока, сповнені гордощів та зневаги.

 – Я - Снігова Королева, - промовила вона. - І цей ліс належить мені. Що ви тут робите?

Вогник злякано сховався за Мявчика. Мявчик, хоч і відчував страх, намагався зберігати спокій. Він розумів, що від його слів і дій залежить не тільки їхня доля з Вогником, а й доля всього Букнета.

 – Ми шукаємо зниклого сніговика, - відповів він, намагаючись, щоб його голос звучав твердо. - Ви його не бачили?

 – Сніговика? - Снігова Королева засміялася, і її сміх нагадував дзвін крижаних бурульок. - Звичайно, бачила. Він у мене.

Мявчик і Вогник здивовано перезирнулися.

 – У вас? - перепитав Мявчик. - Навіщо він вам?

 – О, у мене на нього великі плани, - відповіла Снігова Королева, і її очі заблищали зловісним світлом. - Він допоможе мені заволодіти всією магією зими і занурити весь світ у вічну холоднечу. Уявіть собі: вічні сніги, крижані вітри, замерзлі річки та озера... Краса!

 – Ні! - вигукнув Вогник. - Ви не можете цього зробити! Ви заморозите всіх! І драконів, і котів, і ... і рибок в озері!

 – А хто мені завадить? - холодно запитала Снігова Королева. - Ви? Маленький дракончик, який навіть вогнем дихнути не може? Або ти, ледачий кіт?

Вона зробила крок уперед, і Мявчик з Вогником відчули, як морозний вітер пронизує їх до кісток. Здавалося, що сама зима виступила проти них…

×××

Мявчик відчув, як шерсть у нього на спині стала дибки. Снігова Королева була могутньою чарівницею, і її слова віяли крижаним холодом, пронизуючи до кісток. Але він не міг відступити. Він мав захистити Вогника і врятувати Новий Рік, врятувати Букнет від вічної зими. І, можливо, вразити Мусю своєю сміливістю.

 – Ми не боїмося вас! - гордо промовив Мявчик, стаючи перед Вогником, немов щит. - Ви не маєте права забирати сніговика! Він належить Букнету!

 – Сміливі слова для такого маленького котика, - холодно посміхнулася Снігова Королева, і її очі заблищали зневагою. - Але сміливість не допоможе тобі перемогти мене. Ти ж навіть не дракон!

Вона підняла руку, і з її долоні вирвався потік крижаного вітру, гострого, як леза ножів. Мявчик ледь встиг відскочити, але вітер зачепив його лапу, і він відчув пекучий біль, немов його обпекло вогнем.

 – Мявчику! - скрикнув Вогник, кидаючись до друга.

Він хотів допомогти Мявчику, але шапка на його голові раптом ожила.

 – Стій! - закричала вона. - Не підходь! Це пастка! Вона хоче заморозити вас обох!

Вогник здивовано подивився на шапку.

 – Пастка? Але що нам робити? Мявчик поранений! А я... я не можу дихати вогнем! - Він мало не плакав від безсилля.

 – Я знаю, що робити! - вигукнула шапка. - Слухай мене уважно! У тебе ж є чарівна сніжинка!

Вогник згадав про сніжинку, яку вони знайшли в печері. Він дістав її з кишені і з надією подивився на шапку.

 – Так, саме вона! - підтвердила шапка. - Тепер слухай уважно...

Шапка швидко прошепотіла Вогнику якісь слова, і дракончик, хоч і не розумів, що відбувається, слухняно виконав її вказівки. Він підняв лапу, на якій висіла чарівна сніжинка, і, дивлячись на Мявчика, промовив:

 – Сніжинко, виконай моє бажання! Хочу, щоб Мявчик міг дихати вогнем!  

Сніжинка засяяла яскравим світлом, заповнюючи всю галявину срібним сяйвом. Мявчик відчув, як його тіло наповнюється теплом і силою, немов всередині нього розгорається полум'я. Він подивився на свої лапи, і з його рота вирвався потік яскравого полум'я!

 – Що?! - здивовано вигукнула Снігова Королева. - Як це можливо?! Кіт, що дихає вогнем?!

Мявчик, не гаючи часу, спрямував полум'я на Снігову Королеву. Вона закричала від несподіванки і відступила назад. Крижаний вітер, що оточував її, почав танути, перетворюючись на краплі води, які з шипінням падали на сніг. Снігова Королева стала слабшати, її холодні очі заповнилися страхом.

 – Ні! - кричала вона. - Це неможливо! Я - Снігова Королева! Я - володарка зими! Я не можу програти якомусь... коту!

Але її сили вже покидали її. Крижаний панцир, що покривав її тіло, розколовся, немов шкаралупа яйця, і Снігова Королева перетворилася на звичайну кішку, змоклу, замерзлу і налякану. Її гордовитий вигляд зник, замінившись жалюгідним виразом.

 – Пробачте, - прошепотіла вона, тремтячи від холоду. - Я більше не буду. Я не хотіла нікому зашкодити. Я просто... просто хотіла, щоб завжди була зима.

Мявчик і Вогник здивовано дивилися на неї. Вони не могли повірити, що перемогли Снігову Королеву. Мявчик відчув співчуття до неї, але шапка на голові Вогника нагадала йому про небезпеку.

 – Що ж, - промовила вона. - Здається, ми впоралися. А тепер ходімо звідси, поки вона не передумала. І не забудьте про свою обіцянку! Гарячий шоколад і м'яке крісло чекають на мене!