LesykLab - Дивла. Серія книг, LesykLab

- П-повторити? - Вирвалося в неї. - Це скільки часу займе?

– Якщо почнемо завтра, кілька тижнів, або – якщо бути точною – двадцять чотири дні, – відповіла Матр, вивалюючи нарізаний шпинат у сталеву салатницю.

– Двадцять чотири дні? – вражено перепитала Єва. - Але чому б просто не вийти назовні і не відпрацювати всі необхідні навички там? Я впевнена, у мене набагато краще вийшло б. - Вона відірвала черешок із зеленою зірочкою листя від ягоди і почала нарізати її на шматочки.

- Ти чудово знаєш, що ще не готова, - відгукнулася Матр, відчиняючи дверцята великої шафки. Шафа виглядала немов величезна підставка для спецій – у ній у бездоганному порядку були розставлені підписані контейнери різних розмірів.

- Ні, готова, - заперечила Єва. - Я знаю більше, ніж ти гадаєш. - Вона згрібла нарізану полуничку до миски і взяла ще більше. – А крім того, можливо, якщо пошукати, вийде знайти… ну, знаєш… інших.

- "Інших"? – повторила Матр. Вона завмерла і повернула голову. Величезні очі робили її схожою на механічну сову, що роздивлялася дівчинку. - Про які інші ти говориш?

– Ну як же… про інших. Про людей, таких як я, – сказала Єва, не відриваючи погляду від стиглої червоної ягоди під ножем.

– Єва Дев'ять, ми обговорювали цю вже незліченну кількість разів. - Матр зняла зі стіни ковшик. Вона піднесла його до одного крана, і звідти автоматично полилася вода. – І, як я неодноразово тобі казала, жодних ознак того, що тут існують якісь інші, тобі подібні, немає. Саме це робить тебе такою особливою.

Єва беззвучно промовила останню фразу в унісон із роботом, відриваючи зелену верхівку від ягоди.

– Але тому я й думаю, що треба вийти звідси. Пошукати та переконатися, – заперечила вона.

– Сьогодні ти не впоралася із найпростішим із завдань: не скористалася елементарним Біосканом. Поки що ти не готова. - Матр повернулася до приготування. - Плита, перша конфорка, потужність шість, будь ласка.

- Але мені тут так тісно, ​​- пригнічено продовжувала Єва.

- Усьому свій час, люба, - відповіла Матр. – А тепер…

- Мені здається, ти не розумієш, Матре. Я…

- Чудово розумію. А тепер зосередься, будь ласка, на тому, що робиш.

— Як ти можеш зрозуміти?

У кухні повисла тиша, якщо не рахувати легкого клацання повік робота. Вона розглядала Єву своїми глибокими темними очима. У ковшику на плиті вода почала потихеньку булькати. Десь високо над ними гудів вентилятор витяжки, відводячи жар та задуху з приміщення.

Єва насмішкувато посміхалася в обличчя роботу і чекала на реакцію. Цікаво, які взагалі думки крутяться зараз у голові Матр, що там складається з цих одиниць та нулів, що летять її електричною нервовою системою. І тут дівчинка помітила кров.

– Єва! - ахнула Матр і покотилася в її бік.

- Та просто трохи зачепила ножем, от і все, - сказала та й сунула великий палець у рот. Облизуючи маленьку ранку, вона відчувала смак крові та відчувала пульсацію свого серця.

- Це що за обробка порізів, Єва! Так годиться. - Матр підкотилася ближче і простягла руку, схожу на тонкий ціпок. - Дай я гляну.

Єва витягла пальця з рота і дозволила Матр оглянути його. Тут же продовжилося і приготування: Матр кинула в закипілу воду кілька пігулок з шафки, і аромат смаженого курчати почав наповнювати кухню.

– Ось про що я й говорю, – заявила Матр. – Потрібно стерилізувати ранку, а потім накласти на поріз медичний пластир, щоб унеможливити ризик потрапляння інфекції та утворення шраму.

- Та все нормально, Матре. Це просто подряпина. - Єва вирвала руку. - Виживу якось.

– Єва, будь ласка, просто…

- Гаразд! - гаркнула дівчинка. Вона різко рвонула до виходу з кухні, бурмотячи на ходу: «Ти точно не помреш».

Вона увійшла в житловий модуль і вручну активувала бічні дверцята, що ведуть на склад. Дверцята засунулися за нею, а Єва вже пробиралася крізь лабіринт стелажів, де зберігалися всілякі потрібні в господарстві речі: електроджгути, гололампи, світлопакування, різноманітні засоби для чищення і набори для гідратації.

– Вітаю, Єва Дев'ять. Чи можу я допомогти тобі в пошуках? – спокійним тоном запитав Притулок через інтерком.

- Впораюся сама, Притулку, - відповіла Єва, зупиняючись перед стелажом з медикаментами. - Мені лише потрібен маленький пластир.

– Медичні лейкопластири, просочені скороцелітом, зберігаються на нижній полиці, – поінформувало Притулок.

- Дякую, - відповіла Єва і відкрила металеву скриньку. Вона взяла відразу два, і друга сунула в кишеню сорочки, а перша наліпила поверх крапельки крові, що згорнулася на пальці, попередньо порвавши зубами пластикову упаковку. Зупинившись у темному проході між полками, Єва прислухалася. Крізь стіни з плакованої сталі до неї долинало приглушене муркотіння Матр, що накривала на стіл. Єва пройшла в найдальший кут приміщення і втупилася в бліді обриси замкнених дверей.

Двері, про які їй знати не слід.

- Єва, люба? - пролунав мелодійний голос Матр в інтеркомі. – Знайшла пластир?

- Знайшла, - відповіла Єва, хоч і усвідомлювала безглуздість заданого питання: Матр та Притулок були пов'язані між собою. – Просто хочу тут прихопити ще дещо… ем… електропапери… для завтрашніх занять.