Джеймс С. А. Корі - Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі

Тепер камера показувала ведучого, який усміхнувся й похитав

головою, дивлячись на зморшкуватого:

— Ребе Кімбле, — проказав він, — ми, безперечно, мали

контакт з чужопланетним артефактом, який спершу опанував

станцією Ерос, потім трохи більше року варився під жахливим

пресом венеріанської жаровні, запустив на орбіту за Ураном

масштабний інженерний комплекс і збудував кільце завширшки

тисячу кілометрів. Невже ви хочете сказати, що ми маємо повне

моральне право зігнорувати ці факти?

— Експерименти Гіммлера з переохолодженням у Дахау… —

почав було зморшкуватий койо, погрозливо махаючи пальцем

у повітрі, але тепер утрутилася гарненька марсіянка.

— А можна вже промотати сорокові? Будь ласочка? — розплив-лася вона в усмішці, яка по-своєму говорила: «Я не злостива, але

стулили б ви свою пельку». — Ми ж не про космічних нацистів

ведемо мову. Це винятково важлива подія в історії людства.

«Протоген» зіграв жахливу роль, та він уже отримав заслужене

покарання. Тепер же ми повинні…

— Які ще космічні нацисти?! — заверещав старий койо. — Хіба

нацисти з космосу? Вони тут, серед нас. Найкошмарніші

з можливих звірі. Визискуючи ці відкриття, ми взаконюємо

спосіб, у який їх набули.

Гарненька закотила очі і подарувала ведучому такий погляд, ніби благала про допомогу. Той знизав плечима, але старий

роздратувався ще більше.

— Кільце — то спокуса згрішити, — кричав старий койо.

У кутиках його рота виднілися плями, які відеоредактор

вирішив не ретушувати.

— Нам не відомо, що це, — відповіла красуня. — Враховуючи, що воно мало виконати свою роботу на первісній Землі

з одноклітинними організмами, а опинилося на Венері, де

значно складніший субстрат, кільце може бути взагалі не

в робочому стані. Проте я відповідально заявляю, що до гріхів

і спокус воно не має ані найменшого стосунку.

— Вони жертви. Ваш «складний субстрат»? Це попсовані тіла

невинних!

Нео прикрутив звук і просто спостерігав за їхньою

жестикуляцією одне на одного.

Кілька місяців у нього пішло на розрахунок траєкторії для

«І ке», підбираючи момент, коли Юпітер, Європа і Сатурн

розташуються в потрібних місцях. Вікно запуску виявилося

настільки крихітним, що скидалося на спробу метнути дротик із

відстані в пів кеме і при цьому зашпилити ним крильця

плодової мушки. Фішка його польоту — це Європа. Він мав

пролетіти повз супутник, а потім настільки зблизитися із

газовим гігантом, що мало не виникав лобовий опір його

атмосфери. Опісля — ще один довгий етап до Сатурна, де він

знову підживиться енергією його орбітальної швидкості, і ген

у чорну порожнечу, вже без прискорення, але швидше від будь-чого, на що можна було сподіватися від малого, перебудованого

коника- стрибунця з Поясу. Долаючи мільйони кеме й цілячись

у мішень, дрібнішу за комарину дупу.

Нео уявив реакцію на всіх тих наукових та військових

кораблях, розосереджених навколо Кільця, коли нізвідки

візьметься крихітне суденце без транспондера й на балістичній

траєкторії пролетить крізь нього на швидкості сто п’ятдесят

тисяч кілометрів за годину. Далі доведеться діяти дуже швидко.

Пального на повне гальмування в нього не буде, але

вповільнитися потрібно настільки, щоби рятувальний човник

зміг його підібрати.

Доведеться, звісно, трошки відсидіти. В цьому він навіть не

сумнівався. Може, роки два, якщо занадто роздрочить суддів.

Воно того було варто. Самі повідомлення від друзів у чорному

неті, де вони стежили за ним і все стрункішим хором

виписували: «Чорт, та йому справді вдасться», — вже робили

політ вартим того. Його ім’я ввійде в історію. Й через сотню

років люди говоритимуть про пращольота з найбільшими

яйцями. Він утратив місяці, будуючи «І ке», ще більше згає

в польоті, а потім у в’язниці. Воно того варте. Він житиме у віках.

Двадцять годин.

* * *