Ігор Коляда - Квітка Цісик, Ігор Коляда

і не чув. Пам’ятаю, що Квітка упродовж інтерв’ю заспокоювала маленького сина, який трохи вередував і не давав їй говорити. На жаль, пожежа 1995 року на Хрещатику, 26, багато плівок знищила. У тім числі й цю програму».[10]

Але навіть після смерті Квітка Цісик притягує до себе людей. Для американського продюсера та музиканта, уродженця Одеси Алекса Гутмахера знаковою в житті стала поїздка в київському таксі у 2006 році: «Коли я у машині почув «Черемшину» у виконанні Квітки Цісик, то заплакав, — розповідає він. — Мені сказали, що вона з Америки. І коли я приїхав до Америки, то почав цікавитися, хто вона. Пізніше я зрозумів, що це моя місія — її популяризувати. Я також лікувався у тому ж онкоцентрі, що й вона. Я професійний музикант і цілком розумію, що Квітка — це не Монсеррат Кабальє, але вона співає душею, серцем, українським теплом... Коли я почув голос Квітки і для себе вирішив, що маю зробити таку справу, яка буде продовжувати її життя. Для мене особисто — це величезний подвиг, коли вона мала хіміотерапію, втрачала волосся, але одягала перуку і йшла на концерт. Я вирішив, що треба повернути ім’я цієї чудової жінки, матері, співачки, українки, патріотки, дуже багато епітетів можна про неї говорити. А продовжуватися вона може тільки завдяки тому, що я буду робити благодійні концерти, імпрези і передавати гроші на придбання пересувних мамографів. Зараз на Вінниччині вже один працює, і я цим пишаюся. Зараз ми практично на­збирали і вирішили питання для другого — для Хмельницької та Житомирської областей. Він так і називається «Квітка». Ми провели за рік 4000 обстежень. З них виявили 280 патологій і 13 випадків раку молочної залози. Повірте мені, коли ти опиняєшся в тих умовах, у яких була Квітка, нічого не потрібно, окрім здоров’я і Бога. Тому коли ви маєте можливість — віддавайте все при житті заради людей... Я вам скажу щиро: в Америці ім’я володарки «Оскара» Квітки Цісик забули вже майже. Пам’ятають ті, хто знав особисто, і українська громада. Згадують, що була така Квітка Цісик, яка гарно співала, але померла від раку. Вона українка, народжена у США, яка була великою патріоткою України. Вона казала: «Я хочу вплести свій голос в розшарпане полотно українства». Коли я привіз її особисті речі від її чоловіка Еда Раковича і тримав в руках її ноти «Ой, верше мій верше» (котрі заспівала Джамала), її руками було виправлене кожне слово. Вона вчилася з мамою, вона так вивчала українську мову, вона все робила для того, щоб Україна відчула її голос, її душу. Але, на превеликий жаль, вона, її сестра, її мати теж померли від раку молочної залози. А я живу. І тому роблю цю справу. І звертаюся до чоловіків: не має значення, чим ви займаєтеся і які посади займаєте — зверніть увагу на здоров’я своїх жінок. Українські жінки — це прекрасний цвіт, це багатство України. Я назвав на честь Квітки Цісик зірку. Ця зірка «Квітка» у сузір’ї Овна. Я мрійник. Коли у 2007 році я вперше приїхав з програмою Цісик у Київ, то я в Українському домі сказав: «Вельмишановні друзі, я — великий фантазер, я хотів, щоб була вулиця Квітки Цісик. Вона є. Я хотів, щоб був музей Квітки Цісик — він є. Я хотів, щоб був фільм про Квітку Цісик — він є. Я хотів, щоб був конкурс Квітки Цісик, голос українського романсу — і він є! І я хотів, щоб був пересувний мамограф — тепер він теж в Україні є»[11].

Саме з ініціативи Алекса Гутмахера у 2008 році в Києві відбувся перший вечір пам’яті співачки. Пізніше у Львові відбувся Міжнародний конкурс українського романсу імені Квітки Цісик. Також у Львові при будинку, де жили її батьки, відкрито меморіальну дошку, є й музей співачки. Зокрема, незабаром у Львові та Києві має з’явитися пам’ятник Квітці. Америка могла оплатити її спів, а Україна — збагнути й відчути серцем.

Розділ другий. Цісики, Нагірні — Леви: роди рафінованої інтеліґенції

Життєві орієнтири та світогляд Квітослави Цісик визначалися генетичною пам’яттю, її корінням, життям та діяльністю предків. Фундаментальні дослідження історії родоводу української співачки було зроб­лено письменником, прозаїком, дослідником творчості Івана Франка, директором Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка, заслуженим працівником культури України, кандидатом хімічних наук, професором Романом Гораком. Він на основі архівних джерел зумів відшукати першоджерела роду Цісиків.

Про своїх предків, як стверджувала Іванна Квітка, вона знала тільки з розповідей своєї матері Софії. Навіть не вірила, що її предки, а точніше прапрапрабабця Марія Готеровська була з шляхетного дому Сембратовичів і доводилась ріднею Йосифу Сембратовичу (1821—1900) та його небожу Сильвестру Сембратовичу (1836—1898), які були львівськими митрополитами.

Прапрапрабабця Квітки — Марія Готеровська була дочкою отця Михайла Готеровського, пароха з села Сугрова з-під Бібрки. А її брат, отець Лев Готеровський (1814—1893), був крилошанином Собору Святого Юра у Львові та деякий час обіймав посаду декана першого львівського де­канату. Народилася Марія Готеровська 1817 року, а коли їй виповнилося 17, вийшла заміж за Івана Дуткевича, випускника Львівської генеральної греко-католицької семінарії, попередньо діставши дозвіл від батька на одруження, адже згідно із законами Австро-Угорської імперії, вона вважалась неповнолітньою і не могла самостійно приймати жодного рішення. Її чоловік навчався у семінарії тоді ж, коли й Маркіян Шашкевич (був тільки на рік старшим за нього). У 1835 році митрополит Михайло Левицький висвятив Івана Дуткевича у сан священика, і останній дістав скерування на душпастирську працю в місто Самбір у церкву Різдва Богородиці, на посаду адміністратора. 2 лютого 1835 року у них народився син, якого назвали Евгеном. Це був прапрадід Квітки Цісик. З 1837 ро­ку отець Іван став священиком у селі Ричагові Рудківського повіту, а в 1839 році — у містечку Великий Любінь, що належало до Городоцького повіту і було за 22 кілометри від Львова.

Отець Іван Дуткевич вважався людиною підприємливою, на вітер гроші не кидав, а до поля, що взяв як посаг за дружиною, долучив придбане за роки ревного душпастирства і своє поле. Поратися коло землі отець не мав змоги, отож там працювали селяни-кріпаки (люди називали його ще й дідичем). Священник кожного року прикупляв до своїх володінь ще по кілька моргів тамтешньої землі. Та не судилося зазнати довготривалого сімейного щастя: дружина, народивши йому двох дочок та сина Евгена, 19 грудня 1841 року — саме на храмове свято Святого Миколая — назавжди полишила цей світ. Її поховали на цвинтарі біля тієї ж церкви, в якій правив її чоловік, а відтепер уже вдівець отець Іван Дуткевич.

Предки Квітки Цісик вирізнялись музикальними та співочими талантами. Дуткевичі, як стверджує Роман Горак, любили співати, а коли ще була жива дружина, на іменини господаря дому Івана (припадали на восьме липня за новим