Джузеппе Томазі ді Лампедуза - Гепард, Джузеппе Томазі ді Лампедуза

супровідним листом Лучо Пікколо. Отже, машинопис був схвалений автором, хоча й не остаточно. У ньому були ретельно зроблені виправлення, і він містить деякі власноручні авторські дописки: додано нумерацію сторінок та частин; перед кожним розділом проставлено вказівки на місяць і рік; замінено деякі слова. Дослідження машинопису підтверджує мої спогади щодо порядку написання. Почавши писати, Лампедуза сказав мені: «Це буде оповідь про 24 години з життя мого прадіда, у день висадки Ґарібальді», а через якийсь час: «“Уліса” написати мені не вдасться». Тоді він вирішив дотримуватися схеми трьох етапів по двадцять п’ять років кожен: 1860 рік — висадка у Марсалі; 1885 рік — смерть князя (справжня дата смерті прадіда, яку з незрозумілих причин потім було змінено на 1883 рік); 1910 рік — кінець усьому. З машинопису видно, що «Смерть князя» була спочатку третім розділом, а «Кінець усьому» — четвертим, заключним розділом. Я також упевнений у тому, що «Спогади з дитинства» були розпочаті після «Гепарда», і, мабуть, багатство спогадів, розбурханих уявним відтворенням життя в палаці Санта-Марґеріта, а також потреба оповідати, примусили його вийти за межі наперед установленої схеми.

Поступово, в міру того, як він писав, його охоплювало бажання висловити якнайбільше. Наводжу рядки з його кишенькового нотатника за 1956 рік, де згадано «Histoire sans nom»[24], як він називав цю книжку ще до того, як з’явилася назва «Гепард». Це особисті нотатки, які показують, що саме його хвилювало і приваблювало.

22 лютого — «Сонячна погода вранці. Увечері — ясно і холодно. О 18.30 “the boys”[25]. Джоітто подарував мені Лопе де Веґу. Ми з ним читаємо “Дівчину з глечиком”. Написання роману».

28 лютого — «Погода краща, майже гарна. У Массімо [перший бар, що його письменник відвідував уранці, була цукерня Массімо] [був] Арідон, якому я прочитав листа від дядька П’єтро. Раптова поява Лучо. Надійшли заспокійливі новини з вулиці Бутера. У М. [М. означає кафе “Маццара”, куди письменник заходив коло 10 години] спершу був Фратта, потім повернувся Лучо, тоді Аньєлло, і врешті, як він попереджував, Джоітто. Сніданок у Ренато з ним і з Лучо, який відбувся приємно і весело. Вдома о 16 годині. Орландо нема. О 18.30 приходить Джо на сеанс психоаналізу, під час якого я працюю над князюкою».

29 лютого — «Погода середня, ближче до гарної. Перед виходом дзвінок до Коррао[26]. Після Массімо йду в палац Мадзаріно[27] (на мить зустрічаю Лучо, який ще в Палермо). Від'їзд із Джо поїздом о 10.40. Прибуття до Сант-Агати і о 13.15 — в Капо-д’Орландо[28]. Будинок безлюдний, тут живе тільки новий телескоп і глобус. Невдовзі прибуває Лучо. Після сніданку довгий сон Джоітто, а після пополудневого молока читання моєї “Histoire sans nom”, яке завершується після обіду. Успіх непоганий, без жодного ентузіазму».

1 березня — «Гарна погода. Капо-д'Орландо. О 18 годині приходить Данеу[29], який залишається на обід і йде геть о 21.15. Увечері знову читання перед великою публікою».

7 березня — «У М. [був] Арідон. Опісля тривале писання “Histoire sans nom”. О 18.30 Джо та Мірелла. І він, і вона говорять мені про Аньєлло. Обід з “boys” у піцерії. Схоже, що Мірелла гірко скаржилася Лісі на Джо і навіть погрожувала покинути його».

8 березня — «Вранці гарна погода; ввечері невеликі дощі й грім. У М. [був] Арідон. Відтак закінчую там “Histoire sans nom”. О 18.50 Орландо, якому я читаю те, що написав нині».

17 березня — «Погода з незначною мрякою, але гарна і тепла. У Массімо [був] Арідон. У М. [був] Коррадо Фратта. О 16 годині Орландо, якому я читаю чимало Томазі і трохи Вертера. О 19 годині (із запізненням) “the boys”, вона приносить мені трагедії Делла Валле, а він — краватку. У Мірелли лекція з Ренесансу; Джоітто хотів би читати зі мною Ґонґору, а натомість мусить читати Томазі. Обоє надзвичайно приязні».

Наступні нотатки стосуються, натомість, машинописної редакції.

16 червня — «У М. [був] Джо з кепськими новинами про стан здоров’я матері Мірелли. О 15.30 від’їзд Лісі до Рима. В останню хвилину приходить попрощатися Джо. З ним [ми пішли] до Орландо, де передруковується рукопис. О 18.30 Джо приходить додому (“Славні астурійки”[30]). Ввечері читання 1-го розділу “Гепарда” пані Іляшенко, яка нічого не розуміє».

26 липня — «О 15 годині в Орландо переписування “Гепарда”. О 17.30 в клініці Homo задля другої процедури носа. О 21 годині приходять “the boys”, і ми йдемо на обід до Спано, а Лісі йде обідати на “Віллу Іджеа” на запрошення Роторі разом із Соропнімстами. По обіді ми теж ідемо на “Віллу Іджеа” забрати Лісі, а тоді до Ло Монако[31]».

23 серпня — «Об 11.15 йду до Орландо передруковувати останню частину “Гепарда”. О 13.30 сніданок з Орландо в Кастельнуово, опісля знову беремося за роботу і закінчуємо її о 17.50. Приходить Джо, який відвозить мене додому машиною».

У ті місяці машинопис читався в домі Бебуццо Зґадарі і позичався деяким друзям, серед яких були Коррадо Фратта і моя мати[32]. Ніхто не зрозумів, що це великий роман. Радше зі змішаним почуттям веселощів і неприйняття звертали увагу на відповідність реальним подіям у Палермо в ті часи. Враження справили лише уривки, не пов’язані з Палермо: зустріч із Шевальє і смерть князя. З другого боку, Лісі, а почасти і моя мати, яким були чужі місцеві сентименти, з самого початку були вражені літературною вартістю твору.

8 червня 1956 року, в листі до своєї невістки Лолетти Б’янкієрі, дякуючи їй за позичений том Аполінера, Лампедуза згадує події під час написання роману і позірно сприятливий результат першої спроби віддати його до друку.

Переходячи від Аполінера до набагато менш вартісного автора, я радий сповістити тебе, що Лучо Пікколо надіслав мого «Гепарда» (так він називається тепер) у видавництво «Мондадорі». На наше здивування, у відповідь кур'єр приніс надзвичайно теплого листа з подякою самому Лучо за те, що ознайомив видавця з таким цікавим твором, і з обіцянкою (неявною) видання, але із застереженням, що для цього потрібно ще дуже багато часу, оскільки видавництво має багато публікацій у роботі. Мушу зізнатися, що моє осуду гідне марнославство дуже задоволене.

Я написав п’ятий епізод, який буде поміщено між обідом у Доннафуґаті та смертю князя. Там описано дона Фабріціо на полюванні разом з органістом та його міркування про політику і про переміни в поведінці Танкреда. Деякі місця досить непогані, інші гірші.