Анна Стоун - Мідь та Золото, Анна Стоун

Зойкнувши, дівчина кинула аркуш на стіл.

- Що з тобою? – Альбрехт підскочив до неї, побачивши, що дівчина починає завалюватися на бік.

- Полум’я. – Тіна дивилася кудись у порожнечу. – Табір у полум’ї. Бачу золоту колісницю та жінку з червоним волоссям. Вона прийшла на заході сонця.

Рада вилаялася. Тіна швидко прийшла у себе, розгублено кліпнувши. Останній раз ведіння траплялося вже давно. Рада підсунула до неї стакан з водою.

- Ти ще щось бачила?

- Ні. Тільки це. – Тіна була розчарована, що не змогла більше побачити. – Сонце скоро сідає. Треба зібрати орден!

- Так. Попередь усіх, щоб були готові про всяк випадок. Сподіваюся впораємося самі.

- Це правда, що та жінка сказала вранці? У нашому таборі дійсно зараз дві богині?

- Точніше зараз вони звичайні смерті. Але, так, вони зі Свериду. – відповіла Рада.

- Я не дуже вірила, що вони існують… - більше не гаючи часу, Тіна попрощалася та вибігла з намету.

Рада з Альбрехтом знов перезирнулися.

- Думаєш вони нас зрадять?

- Будемо сподіватися на краще, бо інакше ці своїми силами та безсмертям їм доведеться попрощатися.

* * *