Генріх Белль - Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту

(Акустика великої порожньої церкви.)

Атеїст (промовляє голосно й виразно). Хто згадає мене, як я стану харчем хробаків?

Мовчання.

Атеїст (ледь голосніше). Хто буде мене дожидати, коли я обернуся на порох?

Мовчання.

Атеїст (ще голосніше). І хто ще пам'ятатиме про мене, коли я знову зелом встану з-під землі?

Мовчання.

У передачі було дванадцять таких запитань, що їх атеїст вигукував під склепінням порожньої церкви, і після кожного запитання в тексті стояло: «Мовчання». Помічник режисера вийняв з рота покусаного сірника, взяв замість нього другого й запитливо подивився на техніка.

— Еге ж,— сказав технік,— як на мене, тут забагато мовчання.

— Я теж так гадаю,— мовив помічник режисера.— Та й сам автор цього не заперечує й дозволив мені внести зміни. Замість мовчання треба дати голос, що промовлятиме слово «бог», тільки акустика тут має бути зовсім інша — голос повинен лунати не в порожній церкві, а, так би мовити, в цілком іншому акустичному середовищі. Але скажіть на милість, де мені зараз узяти голос?

Технік усміхнувся й простяг руку до бляшаної коробочки з-під сигарет, що й досі стояла вгорі на полиці.

— Ось,— сказав він,— ось вам голос, що промовляє «бог» у середовищі без резонансу.

Помічник режисера з несподіванки похлинувся сірником і закашлявся.

— Усе дуже просто,— всміхнувся технік.— Ми його вирізали з однієї промови двадцять сім разів.

— Двадцять сім мені не треба, буде й дванадцяти,— сказав помічник режисера.

— Тоді нема проблем: виріжмо дванадцять разів мовчання й повклеюймо слово «бог», якщо ви берете на себе відповідальність.

— Ви ангел,— сказав помічник режисера,— і я беру на себе відповідальність. Ну, до діла!

Він радісно поглянув на дрібненькі темні клаптики стрічки в сигаретній коробочці Мурке.

— Ні, ви таки ангел,— сказав він удруге.— Ну, починаймо.

Технік усміхався, радіючи, що зможе подарувати Мурке відразу стільки мовчання, трохи не цілу хвилину,— так багато він йому ще ніколи не дарував, а Мурке йому подобався.

— Добре,— сказав він, усе ще всміхаючись,— починаймо.

Помічник режисера встромив руку до кишені піджака, дістав сигарети. Разом з коробкою витягся пожмаканий папірець. Розправивши той клаптик, помічник режисера простяг його технікові.

— Кумедна штука,— сказав він,— у нас на радіо можна спіткати отакий несмак. Це я зірвав у себе з дверей.

Технік узяв папірця, глянув на нього й мовив:

— Справді кумедна штука.— І прочитав із папірця вголос: «Я молилася за тебе в церкві Санкт-Якобі».

Ми запросили на вечерю Цумпенів — приємне подружжя, з яким я познайомився завдяки своєму тестеві; відколи ми з його дочкою в шлюбі, він дбає, щоб я мав знайомства з людьми, котрі можуть мені прислужитися в ділових справах. А Цумпен — саме з таких людей; він — голова комісії, що роздає замовлення на побудову великих селищ; я ж через одруження став членом фірми, що копає ями на підвалини.

Я цілий вечір нервувався, але дружина моя, Берта, заспокоювала мене:

— Саме вже те, що Цумпен до нас прийде, чогось важить,— казала вона.— Аби тільки ти обережно звернув розмову на замовлення. Ти ж знаєш, завтра оголошують наслідки