Катерина Воронцова - За жагою кохання. Книга 2, Катерина Воронцова

Глава 13

Бажаю попутного вітру тим, хто не боїться йти,

Бажаю на роздоріжжі доріг вибрати правильний шлях і по ньому дійти...

Змінити життя - H1GH ft. Dockes

 

 

Андріана

Несподіваний поцілунок подіяв на мене, як відро холодної води на голову. Я відскочила від Ярослава, відштовхнувши його на скільки вистачило сил, і подивилася в обличчя, очікуючи побачити там зніяковілість або, принаймні, жаль. Але, на своє обурення, нічого подібного там і близько не виявила: Славко дивився мені прямо в очі і тепер уже він завзято посміхався, а з мене усю веселість, як вітром звіяло. Озирнувшись на всі боки, помітила, що наша компанія залишила свої ігри і з цікавістю спостерігає за тим, що відбувається. Від цього настрій зіпсувався ще більше, одне шоу закінчилося - друге почалося.

- Ти з глузду з'їхав чи що? - процідила я.

- Збожеволів, одразу ж, як уперше побачив тебе.

- Мені не до жартів, Яр.

- А я схожий на клоуна?

- Схожий, зі своїми безглуздими замашками, - мене злило його хлоп'яче нахабство.

- Не сподобався поцілунок? - він із невірою примружився.

- Ні, не сподобався!

сми зіткнулися одне з одним, ніхто не бажав поступатися.

- Бо я недостатньо гарний для тебе, принцесо? - Ярослав розвів руки в сторони, немов рекламуючи самого себе.

Ярко справді був видним хлопцем: високий, широкоплечий, з вихором густого хвилястого волосся та виразними карими очима. Упевнена, дівчата за ним пачками бігають і це добре, мабуть: рано чи пізно, він обов'язково знайде своє щастя.

- А якби в мене грошей валом було? - не заспокоювався Слава, - Круті тачки, квартири? То що б ти тоді відповіла, га?

 Я закотила очі - тільки цього дитсадку не вистачало зараз. Відповідати на дурні запитання і влаштовувати театр для оточуючих не хотілося. Розвернувшись, я рішуче попрямувала пішки до свого тимчасового притулку.

- Куди ти? - Ярослав наздогнав мене і покрокував поруч.

- Я вже достатньо нагулялася і мені завтра вранці на роботу, - йшла квапливо, намагаючись якнайшвидше дістатися до будинку.

- Ти не відповіла на мої на запитання... - наполягав хлопець.

- Немає на що відповідати, Слава, не принижуй ними себе й мене.

- У мене все це буде: і гроші, і достаток! Зрозуміла?

- Навіть не сумніваюся в цьому. Ти дуже цілеспрямований хлопець, до того ж розумний і працьовитий.

- У тебе просто є хтось, так?

- Ні, - відповіла я та прикусила губу, треба було збрехати, що є. Швидше б відчепився.

- Ти кохаєш когось, тому відштовхуєш мене? - не вгамовувався друг.

Це було правдою. Кохання до Дана - хворе, що в'їлося мені під шкіру, потрапило в кров мов вірус і від нього поки що не було спеціального антибіотика - дало побічний ефект: воно зробило мене сліпою, я не бачила навколо себе інших чоловіків. Любов до Дана поставила засув на серці, воно закрилося на кодовий замок, цифри до якого міг підібрати тільки Він. У ці двері стукати було марно - там стояла міцна, непробивна броня. Краще погодитися з Ярославом, щоб він припинив допитувати мене.

- Так, люблю, - видихнула я.

- Наскільки сильно? Можливо, я зможу позбавити тебе цієї любові?

- Дуже сильно.

- І... почуття взаємні?

Треба було брехати і Яр перестане плекати нездійсненні мрії.

- О, звісно взаємні, - я впевнено кивнула.

Ярослав зупинився, як укопаний, розвернув мене до себе обличчям і сердито зазирнув у очі.

- Тоді... що ти тут робиш, Надю? З якого дива стирчить у нашій дірі міська дівчина, що зголосилася працювати поломийкою, га? Якщо кохаєш іншого і він геть без розуму від тебе, то чому ти тут, а не з ним?

- Занадто багато запитань, - я вперто втупилася на хлопця.

- Чому ти брешеш?- злість і розчарування крутилися навколо нас. - Від кого ховаєшся? Що насправді відбувається, що приховуєш, принцесо?

Ярослав міцно, але обережно тримав мене за плечі і, з кожним наступним запитанням, легенько, раз по разу струшував. Я прибрала його руки від себе.

- Давай прояснимо все один раз і назавжди, - видихнула втомлено, треба було поставити одну жирну крапку, щоб більше не повертатися до цієї розмови. - Мої справи і моє життя нікого не стосуються. І я не хочу й не збираюся відповідати на твої запитання, Яр. Давай домовимося, що всіх теми, які стосуються особисто мене, ми чіпати не будемо.

- Що, все настільки погано? - він роздратовано стиснув губи.

- Менше знаєш - цілішим будеш. І це не афоризм, повір мені. Не втручайся. Я не хочу, щоб у вас були неприємності.

Я відвернулася і пішла далі. Яр не відставав.

- Якщо в тебе серйозні проблеми, чому не звернешся до поліції? Чому не попросиш допомоги в того, хто, як ти стверджуєш, любить тебе?

Я мовчала і з полегшенням побачила, що будинок тітки Люби вже недалеко.

- Ти нічого не скажеш, так? - стиснув губи.

- Нічого, ти маєш рацію.

Ярослав ображено засопів і далі ніхто з нас більше не зронив жодного слова.

Відтоді ми справді більше не поверталися до питань, які стосувалися лише мене і в нашій дружбі з'явилася неприємна натягнутість, зникли веселі жарти та взаємні кепкування. Це не лишилося непоміченим його друзями та Любов Павлівною. Але розпитувати ніхто не наважувався, за це була їм дуже вдячна.

Я продовжувала співати в "Зірці", зал наповнювався щовечора, директор лишався задоволеним. Я часто ловила на собі його хтиві погляди, і одного разу він усе ж не витримав: затиснув мене в напівтемряві коридору та спробував обмацати.

- Досить вдавати з себе нечіпаху, Надіє, - короткі пальці стиснули боляче сідниці, - я добре заплачу, якщо хоч раз станеш моєю.

Мене пересмикнуло від огиди. Я саме йшла на сцену і на мені були туфлі з довгими гострими шпильками, не замислюючись і секунди, одразу ж скористалася цим. Вова завив, заскиглив, застрибавши на одній нозі. От і добре, - майнула зловтішна думка, -тепер він шкутильгатиме деякий час, це буде гарним нагадуванням не розпускати лапи.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍