Вальдемар Лисяк - Ціна, Вальдемар Лисяк

на момент власного народження! – знову перебив священика Станьчак. – Але це все дрібниці порівняно з тим, що ви не знайомі із церковними текстами.

- Святе Письмо і отці Церкви трактують кожного однаково, і жінку, і чоловіка! – заявив Гаврилко.

- Можливо, якісь писання та отці якихось там Церков - так, але не отці тієї Церкви, до якої належить пан ксьондз!... "Жінка - ось причина усілякого зла"; "Жінка – це тваринна недосконалість"; "Жінки - це безбожні фурії похоті"... І знаєте, пане ксьондз, кого я процитував? Єпископа Максимума Тувінського, святого Фому Аквінського та Тертуліана! Кожен із цих святих отців поділяв думку язичника Гесіода, що "Жінка є чумою, з якою чоловіки повинні жити; вона – жахлива спокуса з мозками суки та з злодійською натурою"…

- Ну ось, перед нами ходяча антижіноча енциклопедія! - посміхнувся (знов криво) Седляк.

- А це привілей читаючих людей, любий мій поштмейстере! Врахувавши думку церковних авторитетів, яких я процитував, пропоную, панове, замість чотирьох самців віддати Мюллеру на заклання чотирьох баб. Що ви на це?

- У мене інша пропозиція, - заявив Брусь. – Я пропоную здати пана професора на лікування. Можливо, купання у холодній воді йому допоможе!

- А чому не в святій, пане магістр? - запитав Седляк. – Якщо знадобляться обряди з вигнання диявола – пан ксьондз у нас є.

- Я хочу сказати, - пояснив Брусь, - що ця людина знущається з людського життя.

- Не над людським життям, але над цим шабашем, милостивий пане, - знизав плечима Станьчак.

- Не було б ніякого шабашу, якби ви, професоре, були більш серйозні, коли вирішуються проблеми, з яких ніяк не варто сміятися, - сказав Кржижановський.

- А як я маю зберігати цю вашу серйозність, коли громадянина Зигу обзивають тут торговцем живим товаром? Хіба ми, обговорюючи, кого віддати Мюллеру під ніж, не займаємось чимось іншим, аніж торгівлею живим товаром?

- Отже, нам ясно – професор проти домовленостей між паном графом та Мюллером, він навіть проти всієї нашої дискусії, – оголосив Хануш.

- Але чому ж! Я не проти, і ніколи не буду проти домовленостей між графами та гестапівцями, бо, як уже казав – мені не насрати на те, кого фрици пришиють, а хто залишиться живим, завдяки капризам долі. Не проти я і цієї дискусії ...

- Тоді чому ж ви назвали її шабашем?! – розсердився Кортонь.

- Тому що вона і є видом шабашу... Втім, не я перший скористався тут цим словом... Та й чому я маю бути проти? Я люблю кумедні зборища. А щоб було ще кумедніше: давайте проголосуємо, чи видавати альфонса? При нагоді подивимося, хто має перед ним борг подяки.

- Професоре, ви, мабуть, бажаєте нас відвернути, а не спонукати до голосування!... - здійснив свою оцінку Мертель. – Навіщо ви нас лякаєте? Може, у вас самого обов'язок подяки до цього Зиги...

- Ба! Та якби я такий обов'язок мав, то хіба пишався б зараз, що до багатьох грішниць ставився краще за Христа!

- Не згадуй імені Божого всує й у такий спосіб, брате! - пожурив філософа ксьондз.

- Бог мені простить, пане ксьондз, це його професія. За умови, що він взагалі щось почув, бо звідки мені бути впевненим, що він є серед нас?

- Бо Бог усюди!

- І в Треблінці теж?

- Це вже демагогія!

- Звичайно. Тобто він усюди?

- Усюди!

- Зрозуміло. Він усюди, оскільки за самим визначенням він усюдисущий. Жаль тільки, пане ксьондз, що по суті своїй він ще й мовчазний. І результатом цього стає, що будучи співучасником усіх суттєвих зборів, він не є повноцінним партнером, адже що це за учасник дискусії, який уникає діалогу?

- Господь Бог каже інакше...

- Безголосно?

- Голосом інших людей.

- Розумію – голосом обраних. Хоч би, голосом пана ксьондза...

- Сподіваюся, що так, брате мій! Я проти того, щоб видавати Мюллеру людей у ​​жертву, будь-яких людей!

- Так це і є "vox Dei"[27]!

- Напевно, така воля Божа з цього питання!

- А де була його воля у вересні тридцять дев'ятого?

- Бог втручається інакше...

- Ага, як у Катині та Пальмірах[28]?

- Боже милостивий, та перестаньте ж весь час нести блюзнірства!

- А вони теж розраховували на милосердя Боже, святий отче!... Ті, хто зачинений у підвалі у Мюллера, набагато більше розраховують на викуп або на те, що їх відіб'ють партизани. Але ми вже знаємо, що ніякої збройної операції не буде, оскільки тоді пани Мертель з Кортоном не кричали б тут так сильно за панів Тригера з Островським. Vulgo: все тепер у наших руках. Щоправда, лише щодо кількох ближніх – чотирьох, які продовжать своє існування, і чотирьох яких треба негайно здати – але все залежить від нас. Блаженне почуття всемогутності! Як це здорово, рятувати Господа Бога – а, панове?!

Слова професора засіяли тишу, просякнуту страхом і невпевненістю. Ніхто не хотів говорити, тож Станьчак порахував, ніби поле залишили за ним.

- Панове, альтернатива надто проста – або ми голосуємо і проводимо обмін з Мюллером, як того бажають пан граф, пан адвокат та низка бойовиків; або ми кладемо на Мюллера з приладом, як того хочуть пан магістр, пан поштмейстер, пан радник і пан піп. Не знаю лише думки пана редактора. Що ж до пана ювеліра, то я впевнений, що, незважаючи на те, що він мало що сказав – голосуватиме за обмін…

Тут він запитливо глянув на Бартницького.

- Якщо голосування буде, тоді пан професор сам переконається, чи вгадав він чи ні, - холодно відрізав ювелір.

- Тоді повернемось до наших баранів. Отже, ми маємо дві можливості. Якщо ми вибираємо другий варіант, тобто відмову – тоді слід негайно приступити до загальної молитви, сподіваючись, що Господь Бог особисто попрацює над тим, щоб повернути в Руднику справедливість. Я правий, пане ксьондз?

- Молись, брате мій, щоб Бог вигнав сатану з душі та думок твоїх!

- А чому пан ксьондз вважає, ніби такий ось інкуб проживає в мені?

- Бо чую, що ти кажеш! Із самого початку – суцільні дурниці та диявольщину!

- Але ж я висловив власну віру в Божественне всемогутність, всі присутні можуть бути свідками!

- Практично всі присутні вже докоряли вам за те, що ви тут балакали! Віру висловили?... О ні – ви знущалися з