Інна Земець - Чужий і найрідніший, Інна Земець

- Лесик, а може пішли десь прогулємось? Погода чудова… - повітряна тривога спиняє ту пропозицію, - Чорти б їх вхопили.

- Ось і відповідь – прогулялися вже, досить. Пересидиш у мене?

- Та ні, дякую, бігцем до себе докермую.

Розпакувалася, речі випрала, душ прийняла, зібралася кіно якесь глянути, аж тут Мілка дзвонить.

- Привіт, Лесюня! То шо, знову з Тарасом країною мандруєш?

- І тобі привіт. От скажи, я шо, у реаліті-шоу потрапила? Куди не зберуся – всі то знають, з ким не зустрінуся – всім то відомо.

- Та щойно з батьками балакала, а вони з Тарасовими ще вчора теревенили, а ті сказали гостя у них. І Тарас швиденько тебе наздогнав, правду кажуть?

- Не формулюй так, бо я вже божеволію. Приїздив, назад разом їхали. Але то вся історія, поночі у вікно не скріботів. Я також, якщо тобі цікаво. А сама як?

- Товщаю! – сміється подруга. – Вже на себе у школі схожою стаю. Славко щодня телефонує, все добре, сумує за нами.

На ту тему і перескочили, дякувати Богу. А на ніч з полички свою улюблену думку дістала. То шо, криголам «Мілка» правий чи ні? Відповідь дістала скоро. До кінця тижня Тарас озвався і на звичайне питання «Як справи?» дав відповідь: «Та оце руку травмував, зараза». Нічого страшного не сталося, та як з палати ліжко з пацієнтом у коридор виштовхували, ліву руку дверима затисло. Переламу нема, лише забій, синці і розтягнення. Шви накладати потреби не було, та шкіру таки пом’яло. Не правиця, але й оперувати з такою лівою клешнею не вийде, тож тиждень або й більше на іншому графіку: самі консультації без оперативних втручань.

- Лесик, оскільки у мене раптово вільного часу побільшало, то маю пропозицію – днями Сашко з хлопцями у благодійному концерті участь беруть. Може завітаємо?

Спочатку відмовитись хотіла, а потім… А от чом би й ні? Гроші на білети на добру справу підуть, хлопців послухати мені завжди приємно. Зараз час зовсім не до розваг, але ж так кортить шматочок чогось звичного і такого любого упіймати! Хоч би й не ненадовго, та потрібна маленька розрада. Погодилась, про білети запитала – виявилось, вже сам купив. Задумалась трохи. Як сам вже купив, то може іншу супутницю на думці мав, а потім мене як «резерв» підключив? Та хай би й так, Сашка побачити у будь якому випадку то чудова ідея. Зустрілися з Тарасом трохи заздалегідь, у кафе завітали. Концерт у холі ТРЦ неподалік відбувався, тож машину у мене в дворі лишив і пішли неспішно. То швидше ніж хвилину їхати, а потім пів години місце для парковки поруч шукати. Часи такі, що пісень більше сумних і драматичних, та концерт просто бальзамом на душу вилився. А як кілька ліричних хлопці заспівали – відчула що дихаю на повні груди. А ще відчула, що Тарас впритул до моє спини стоїть. Сильно впритул. Аж про пісню забула, гарячим по шкірі пройшлося. Та як назло, то остання пісня була. Поки натовп потроху рідшав із криком «Привіт, триста гривень!» прибіг наш виконавець майстерний.

- Ну шо, за старою звичкою, відствяткуємо зустріч?

Не за старою звичкою вийшло, бо зазвичай ті гулянки голосними, з купою дівчат і до ранку були, а тут бар неподалік і всі тільки свої, мала компанія. Та раділи один одному так, наче дійсно то свято велике. А й правда, тепер коли й давніх знайомих бачиш – радієш шалено, бо живі, ще один уламок старого життя в цій бурі вистояв. Хильнули добряче, ще до комендантської далеко, а ми вже такі як треба. Концерт в барі продовжили, самі наспівались і до Тараса причепились. Він також вже добряче тепленький був, бо навіть не сперечався. Гітару в руки не туцьнули, бо ліва поки несправна була, тож акомпанувати Сашко почав, а от спів Тарасу лишили. І все, я попливла як віск біля полум’я. Згадала, як він давно ту пісню співав, а я мріяла, щоб мені ті слова присвятою були. А от зараз дивлюсь на нього і бачу, що від мене очей не відводить, наче справдилось те бажання заповітне. Довгі пальці ритм по коліну відбивають, голос проникливий з хрипкими нотками аж до мурах пробиває. Дивилась мов причарована, навіть не кліпала, здається. Замовк, доспівав, під оплески до мене повернувся, всівся поруч не стілець і в руки свої втупився. Поки друзі навколо галасували, між нами мовчанка розповзалася. Тихо напій свій потроху сьорбала і тишу ту не порушувала. Сашко підбіг, знову якусь історію оповідати почав, розбив ту кригу що нас охоплювати починала, приєднались до веселощів. Та час вже неспинно йшов до години, коли по домівках треба розбігатися. Міцно розцілували одне одного, обійнялись до хрускоту і розбіглись. Тарас поруч мене йшов, кросівки свої вивчав, здається. За кермо точно не сяде, треба таксі викликати, та джентльмен поки не проведе під двері – місію не скінчить.

- Дякую, що витяг мене на концерт, було чудово, - не витримую я тієї тиші.

- Я теж насолодився вечором, навіть більше ніж очікував.

Ось вже і будинок, піднялися сходами, двері відімкнула.

- Ти ж за кермо сідати не думаєш? – на всяк випадок уточнюю я і дивлюсь як заперечно головою хитає. - До себе в гості не запрошую, бо ще встигнеш на таксі доїхати.

Підняв очі, уважно щось у моїх шукати почав, не відшукав, мабуть, бо просто головою кивнув і побіг вниз сходами. Не стільки ми випили, щоб так дивно поводитись, а коїться щось із ним, бачу і зурочити боюсь. Скинула закаблуки, взялася за міцеллярку, тільки очі змила – дверний дзвоник озвався. Серце одразу десь у горлянку підлетіло і там закалатало мов шалене. Знала, кого на порозі побачу, та навіть роздивитися не встигла. Тарас у пів кроку зім’яв мене в обіймах і у пів подиху всю силу мою випив. Отямилась лише коли відсторонився і уважно у вічі заглянув. Та шо ти там ще шукаєш, археолог? Казала ж – наздоганяти не стану, але як сам прийшлов – не відпущу. І не відпускала, всі свої фантазії в одну ніч вмістити хотіла. Та чи то ніч коротка, чи фантазій чималий список – світанок настав раніше ніж хотілося. Прокинулась щаслива і усміхнена, але тієї радості вистачило лише на секунди, бо на обличчі свого коханця спіткнулася. А бодай тобі луснути! Знов його на шмаття протиріччями розриває, не встигаю емоції його фіксувати. Як та рибина на березі: роззявлює рота, а звуку ніц нема. І Мілку приб’ю, і цього прибацаного за компанію. Наробили мені нервів обидва! Але цей поруч, з цього і почну. Накрутила себе до високого градусу, аж тут сплів слівце: