Інна Земець - Збій системи, Інна Земець

Глава 9

       Ігор дав мені тиждень. За цей час максимум своїх справ я завершила, залишки поточних іншим перекинула – тут цілий відділ може ними зайнятись, жодних ускладнень не виникне. Впродовж тижня я потроху забирала з кабінету особисті речі, а в п’ятницю підчистила свій ноут та лишила його на столі і перепустку охороні на виході віддала. З вулиці набрала Валентину і спитала, чи не вийде хвилин на десять до мене.

        - Чого така таємничість? – хитро усміхаючись Валя бігла до мене. – Багато часу не вивільнила, та по каві бахнути встигаємо.

Я простягнула їй стаканчик – до розмови підготувалась.

        - Валя, сьогодні був мій останній робочий день в цій компанії.

Подруга ледь на вдавилася своїм гарячим напоєм і вирячила на мене очі.

     - Чого це раптом?

     - Я втомилась, я хочу спокійнішої роботи і завдяки тобі і цій фірмі тепер маю певні накопичення, щоб взяти тайм-аут і продумати де працюватиму далі.

     - А чого так потай?

     - Не хотіла щоб Сердюк знав – він не любить слово «ні» і я знайшла інший спосіб тихо піти.

     - Ігор?

     - Так. Та якщо ти побоююєшся, що таким чином його підставила…

     - І не переживаю, він дорослий хлопчик – відіб’ється. Та ти щось приховуєш – я це бачу.

   - Не приховую, нема ніяких таємниць. Я просто втомилась і не маю бажання зараз про щось говорити. Ти знаєш, я ж не з балакучих.

      - З усіма окрім мене.

      - Так, окрім тебе. Та цей раз поки лишу свої думки при собі. Просто робота заважкою для мене виявилась. Обіцяю, колись потім потеревенимо про це і про що завгодно, а поки – просто прийми подяку за чудову пораду і можливість попрацювати разом.

       - Аня, точно все в нормі?

       - Точно, - безсовісно збрехала я. - Без образ?

       - Без образ.

Ми обійнялись наостанок і я поїхала додому. Вихідні провела в спокої, а в понеділок вирішила не припиняти цю сієсту. Правду сказала – візьму паузу, премія за контракт була більш ніж солідною, тому з пошуками роботи не поспішала. А от щодо переїзду варто було замислитись і навіть швидко прийняти рішення. У дешевого житла чимало недоліків, а у дуже дешевого комунального типу – аж на цілу Маріанську западину набереться. Віднедавна у моєї сусідки за стінкою новий кавалер з’явився, та такий пречудовий, що порожні пляшки стали захоплювати весь вільний простір в коридорі та на кухні. Спочатку пили багато і тихо, потім градус обох складових підвищився, а віднедавна, той її хахаль дурнуватий ледь не колесом став квартирою ходити. Чого йому було треба може і сам не знав, та у мої двері гамселив щосили і щовечора. Навушники стишували це неподобство, та від вібрації не рятували. До його грюкання додавались крики і стукіт від обурених сусідів згори, знизу і за стінкою, тому було враження, ніби я живу в картковому будиночку, який ось-ось розвалиться.  Цього вечора пришелепок особливо енергійним був і всі звуки довкола зливались в нестерпну какофонію, яку доповнив і звук дверного дзвінка. Я щиро сподівалась, що це поліція, та відкривши двері побачила лиш Гліба. Мої очі полізли на лоба, а щелепа трохи відвисла. Я потрусила головою, відганяючи цю галюцинацію, та він нікуди не подівся.

       - Чому ти тут?! – голосно запитав він.

       - Я чого тут? Я тут живу! Чого тут ти?!

       - Справа є. Невідкладна.

       - Я більше на тебе не працюю – розмову закінчено.

В цю мить з за рогу визирнула мідна мармиза сусіда і він белькочучи якісь нісенітниці та тримаючись за стіни рушив до нас.

         - А це що за істота?! – Гліб виглядав так, ніби щойно всі його уявлення про устрій Всесвіту зазнали нищівного краху.

         - Сусід, - дивитись на його очманілий вираз обличчя було смішно.

П’яне опудало похитуючись, але вперто прямувало до мене. Підійшов майже впритул і спробував схопити за плече. Я вивернулась і легенко штурхонула, а поки він приліг відпочити, повернулась до Гліба.

     - Чого треба?

    - Чорт, в цьому клопівнику і не згадаю вже. Аня, хіба ж у тебе така мала зарплатня, що ти тут живеш? Я добре тобі плачу.

      - Вже не платиш.

      - Це було твоє одноосібне рішення.

     - Так само, як і твоє про призначення мене на посаду асистентки.

Сусід заворушився і підвівся на ноги, знову тягнучи свої лапи до мене.

      - Та це взагалі що таке? – заволав Гліб і викинув руку вперед.

Сусід отримав тягла по пиці та повернувся на підлогу. Я трохи божевільно усміхнулась, а Гліб відсунув мене плечем і попер в мою кімнату.

       - Бісова халупа… Збирай речі негайно!

Я заскочила за ним і ухопила за руку, якою він нахабно відчиняв дверцята шафи.

       - Що ти собі дозволяєш?!

       - Вмикаю мозок і дію по ситуації. Тобі теж раджу. Де твоя сумка?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍