Марк Лівін - Сторітелінг для очей, вух і серця

Ось що про це говорить нейробіолог Дік Свааб: «Людина — істота соціальна. Без суспільства важко уявити виживання у стресових ситуаціях, наприклад, у разі хвороби чи поранень. Соціальне відторгнення та ізольованість запускає в мозку систему тривоги, натомість визнання криє в собі потужний ефект винагороди»{48}.

А як редагувати?

Найважливіше розуміння, до якого я прийшов у процесі редагування текстів, — «точити» будь-яку історію можна нескінченну кількість часу. Особливо якщо робиш тривалі перерви між писанням і редагуванням. Ці проміжки часу заповнюються новою інформацією, зокрема емоційною, також з’являється більше досвіду. Відповідно, завжди є що доповнити до того, що ви вже раніше сказали, а неточності сильніше впадають в очі.

Найгірше, якщо під час редагування починаєш сам собі докоряти: «Що за дурниці? Як таке можна було написати?». Це одне з пояснень, чому деякі автори ненавидять свої попередні твори. Краще видихнути, заспокоїтися й порадіти, що зараз є нагода щось зробити кращим. Ось що мені в цьому допомагає:

Дати історії відпочити. «Пиши п’яним, редагуй тверезим». Ця вічна фраза Гемінґвея штовхала не одне покоління молодих авторів до творчості «під градусом». Але сп’янілим також можна бути від емоцій до власної історії. Тож коли берешся її редагувати в такому стані, будь-яка критика сприймається гостріше, адже почуття ще гарячі, а події — надто рідні. Шкода викидати те, що лише щойно пережив. Якщо видихнути й на трохи відсторонитися — працювати з текстом стане простіше.[32]

Читати вголос. Ця проста звичка допомагає мені бачити складні речення, зайві слова, повтори, неправильно розставлені розділові знаки й таке інше. Мабуть, читач буде накульгувати в тих самих місцях, що і я. Є ще один нюанс — під час читання вголос писаний текст може непомітно перетворитися в розмовний. Ви будете писати так, як говорите. У випадку з нонфікшеном це плюс. Але якщо у вас художній твір — поводьтеся зі спрощенням обережніше.

Прибирати «лінивців». Є слова-роботяги, що тягнуть на собі дію, пояснюють суть, занурюють у переживання та атмосферу. А є слова-лінивці, які лежать без діла посеред речення й захаращують його. Маю вправу, як їх позбутися. Я уявляю, що мені треба пояснити товаришу те, що я пишу. Скажімо, він не розуміє, що таке інсайт. Навряд чи я поясню йому ось так:

Інсайт — це багатозначний термін, який використовують у різних сферах на позначення раптового усвідомлення певної проблеми чи шляху її розв’язання. Термін у широкий вжиток увів німецький психолог і лінгвіст Карл Бюлер у сфері психології. Але тепер його використовують на позначення процесів і в інших галузях — від сфери комунікацій до медіа.

Напевно, я скажу щось таке:

Інсайт — це момент прозріння, коли людина раптово усвідомлює певну інформацію чи досвід. Цей термін увів Карл Бюлер у сферу психології. Але пізніше його підхопили інші галузі — від реклами до медіа.

Структурувати історію. Ідеться не лише про «тему — фокус — формат» або «що — і що — і що тепер». Стежте також за величиною речень і абзаців. З одного боку, не захоплюйтеся короткими формулюваннями. Читати. Їх. Буває. Навіть. Важче. Ніж. Довгі. З другого, не робіть десятисантиметрових описів, на яких у читача закінчується дихання. Добре залишатися десь посередині. Крім того, розділяйте свої історії підзаголовками, зображеннями, цитатами. Це елементи внутрішньої навігації, які покращують взаємодію з читачем.

Працювати над форматом. Завжди думайте про свого читача. У якому вигляді він сприйматиме вашу історію? Чи зручно йому? Чи все він розуміє? Чи достатньо в нього повітря, щоб дочитати до кінця? Робота сучасного автора не завершується після того, як ставиш крапку. Варто бути ввімкненим у життя своєї історії до самого кінця, взаємодіяти з читачем, цікавитися його думкою і постійно вдосконалюватися.

Історія, у якій я тікаю та повертаюся

Якщо почати розказувати історії чесно й упевнено, життя буде змінюватися. Коли пережите стає розповіддю, одразу помітно, чого саме їй бракує. Особливо відчутно це, коли повертаєшся до власних історій у різні періоди з різним досвідом. Це так само, як перечитувати улюблені книжки. Що старшим ти стаєш, то більше в них бачиш. У десять «Вінні-Пух» — це історія про пригоди, у двадцять — про дорослішання, у тридцять — про стосунки з дитинством. Хоча стати сторітелером не так просто, як здається. Місцями соромно, місцями навіть страшно. Іноді в пам’яті відгукуються слова вчительки, виховательки чи когось із рідних: «Не вилазь, будь скромним, не говори про себе — це невиховано».

Пригадую, я досить довго вчився бути собою. Говорити своїм голосом свою правду про свої переживання. Якщо зовсім чесно — я дуже боявся людей. Мені здавалося, що ізольованість — хороша стратегія на життя. Я сидів тихенько вдома, а якщо треба було щось вирішити — робив це через соціальні мережі. Не зустрічався з людьми безцільно і не заводив нових знайомств в офлайні. Будував закритий світ, у який не проникало нічого нового і в якому ні з ким не потрібно боротися.

У цьому місці хочу поділитися з вами одним з найважливіших моментів у моєму житті — виступ на сцені конференції TEDx. Там я розповів повну історію свого досвіду зі сторітелінгом, а ще в мене тремтів голос та руки, і я відчував складні емоції :) Буду вдячний за зворотний зв’язок.

Але робота над The Village Україна вимагала від мене публічності. Пам’ятаю, нас запросили на першу відкриту подію всією командою. Я не міг на неї не піти. Зі мною був мій колега і близький друг. Він дуже товариська людина, яка багато кого знає і легко зав’язує розмову. Тоді він обіймав навіть незнайомих йому людей і зі всіма приязно спілкувався. А я біля нього ніби пританцьовував, не розуміючи, як мені поводитися. Обіймати людей чи ні? Кого цілувати в щоку, а кому тиснути руку? Про що говорити з тими, кого я бачу вперше? А якщо те, що я скажу, звучатиме тупо й люди подумають, що я бовдур? Словом, це все викликало в мене багато тривоги, і врешті я втік з того заходу.

Коли я приїхав додому, то одразу ж поліз у гугл шукати інфу, що зі мною відбувалося. Якщо ви читали книжку «Троє в човні, якщо не рахувати собаки», то маєте пам’ятати