Артур Конан Дойль - Долина жаху, Артур Конан Дойль

- Це ваше рішення, так?

- Так, моє, Теде Болдвіне,- сказав Мак-Ґінті, суворо позираючи на нього.- Ви хочете щось заперечити?

- Але ж ви відштовхуєте того, хто був з вами останні п’ять років, заради хлопця, якого побачили вперше в житті! Ви не довічний майстер, Джеку Мак-Ґінті. Вже на наступних виборах...

Радник кинувся на нього, мов тигр. Дужа рука стисла шию Болдвіна й штовхнула його на одну з бочок. Ця шалена бійка скінчилася б бідою, якби не втрутився Мак-Мердо.

- Обережніше, раднику! Заради Бога, обережніше! - крикнув він, тягнучи господаря назад.

Мак-Ґінті розчепив пальці, і приборканий Болдвін, хапаючи ротом повітря й тремтячи всім тілом, мов людина, котра тільки-но побувала на порозі смерті, знову сів на бочку, на яку його щойно штовхнули.

- Ви давно цього домагалися, Теде Болдвіне,- і ось, маєте! - вигукнув Мак-Ґінті, дихаючи на повні груди.- Вам, напевно, уві сні ввижається, що мене забалотують і ви посядете місце майстра! Але зараз начальник у ложі - я й нікому не дозволю мати щось проти мене чи проти моїх рішень!

- Я проти вас нічого не маю,- пробурмотів Болдвін, розтираючи собі шию.

- Ну, тоді,- проголосив Мак-Ґінті, перетворившись умить на лагідного веселуна,- ми всі добрі друзі, й квит.

Він дістав з полиці пляшку шампанського й відкоркував її.

- Послухайте-но,- провадив він, наливаючи три високі склянки.- Вип’ємо за злагоду в нашій ложі. Після того, як ви знаєте, між нами не може бути жодної ворожнечі. Тепер покладіть свою ліву руку на мою горлянку. Я питаю вас, Теде Болдвіне: чим вас скривдили?

- Насунули хмари,- відповів Болдвін.

- Але вони розвіються навіки.

- І на цьому присягаюсь!

Вони спорожнили склянки, й та сама церемонія повторилася між Болдвіном та Мак-Мердо.

- Нарешті! - вигукнув Мак-Ґінті, потираючи руки.- Нарешті ворожнечі кінець. Якщо вона не згасне, ложа попрощається з вами; братові Болдвіну це відомо, тож не думайте каламутити тут воду, брате Мак-Мердо!

- Присягаюся, що я не хочу сварки,- мовив Мак-Мердо, подавши руку Болдвіну.- Я швидко сварюсь, але й швидко мирюсь. Це все моя гаряча ірландська кров. Це вище від мене, я нічого з цим не вдію.

Болдвін мусив потиснути подану руку, бо на ньому зупинився лиховісний погляд грізного начальника. Але його похмуре обличчя свідчило, що слова Мак-Мердо анітрохи його не зворушили.

Мак-Ґінті ляснув обох по плечах.

- Дівчата! Ох, ці мені дівчата! - вигукнув він.- Тільки подумати, що одна й та сама красуня стала між двома моїми хлопцями! Відьомські витівки! Ну, нехай вона вирішує це сама,- такі речі, дякувати Богові, не належать до обов’язків майстра! У нас і без жінок вистачає клопоту. Ви, брате Мак-Мердо, будете прийняті до триста сорок першої ложі. У нас свої звичаї й методи, відмінні від чиказьких. Увечері в суботу відбудуться збори, й відтоді ви станете вільним братом Долини Верміси.

3. Ложа 341, Верміса

Вранці після того вечора, такого багатого на тривожні події, Мак-Мердо переселився з будинку старого Джейкоба Шефтера до кімнат удови Мак-Намара, на околиці міста. Скенлен - його давній знайомий з потяга - незабаром переїхав до Верміси, й вони поселилися разом. Господиня, безжурна підстаркувата ірландка, не мала інших наймачів, тож доручила їх самим собі; вони могли чинити й говорити там, що хотіли.

Шефтер трохи пом’якшав і дозволив Мак-Мердо приходити до нього обідати, тож його побачення з Етті не припинилися. Навпаки, вони тривали дедалі частіше.

В новому помешканні Мак-Мердо відчував себе в цілковитій безпеці; він дістав своє фальшивомонетне знаряддя і, побіцявши оберігати таємницю, навіть показував його окремим братам з ложі. Кожен з них клав собі в кишені по кілька фальшивих монет - вони були зроблені так майстерно, що їх можна було сміливо пускати в обіг. Товариші дивувались, чому Мак-Мердо, маючи такий талант, береться до будь-якої роботи. Але він усім пояснював, що коли житиме не працюючи, то швидко наведе на свій слід поліцію.

Невдовзі в нього справді сталася сутичка з одним полісменом, але ця пригода принесла йому більше вигоди, ніж лиха. Після першого знайомства з Мак-Ґінті він кілька вечорів заходив до його пивниці, щоб ближче заприязнитись із його «хлопцями» - лиховісна банда ховалася під цією простою назвою. Сміливі поведінка та розмова й тут зробили Мак-Мердо улюбленцем: меткі розумні відповіді, якими він одбривав суперників, викликали захоплення в простакуватих гостей пивниці. Але випадок із полісменом ще більше зміцнив ці симпатії.

Одного вечора, коли в пивниці було дуже людно, двері відчинились і увійшов чоловік у синій уніформі та кашкеті гірничої поліції. То був особливий загін, створений власниками залізниць і копалень для допомоги звичайній міській поліції, що була майже безпорадною перед тим розбійництвом, яке наводило страх на всю округу. Коли він увійшов, усі замовкли, і в полісмена втупилось багато цікавих очей. В окремих частинах Штатів між полісменами й злочинцями трапляються дивні стосунки, тож Мак-Ґінті спокійно стояв за стойкою і нітрохи не здивувався, коли полісмен підійшов до нього.

- Налийте чистого віскі, ніч страшенно холодна,- сказав полісмен.- Ми, здається, ще не знайомі, раднику?

- Ви наш новий капітан? - спитав Мак-Ґінті.

- Так. Ми сподіваємось, що ви, раднику, та інші видатні люди допоможуть нам підтримувати закон та лад у місті. Я - капітан Марвін.

- Нам і без вас непогано велося, капітане Марвіне,- холодно відказав Мак-Ґінті.- Нам вистачало й своєї міської поліції, й не треба було чужих. Чого вам тут забаглося - годованцям багатіїв, що наймають вас, аби ви гамселили кийками наших бідних людей?

- Ну-ну, не будемо сваритися,- лагідно зауважив капітан.- Усі ми виконуємо свої обов’язки - так, як розуміємо їх; хіба що погляди в нас різні.- Він допив віскі, обернувся до дверей і раптом помітив Джека Мак-Мердо, що стояв поряд.- Овва! - вигукнув він, оглядаючи його з ніг до голови.- Давній знайомий!

Мак-Мердо позадкував.

- Я ніколи не дружив з тими клятими фараонами,- мовив він.

- Знайомий - не завжди друг,- посміхнувся капітан.- Адже ви Джек Мак-Мердо з Чикаго й не станете перечити?

Мак-Мердо знизав плечима.

- І не думаю,- відказав він.- Може, ви гадаєте, що