Олександр Павлович Бердник - З далеких планет, Олександр Павлович Бердник

з твоєю машиною зробити щось таке, що, як кажуть, не мало б прецеденту? Ну, наприклад, розплутати якусь загадку. Не математичну, а зовсім іншу, приступну нормальній людині?

Андрій задумливо поглянув на мене:

— Власне, кожну загадку можна розглядати з математичного боку. А як саме — це залежить від багатьох причин…

Зацікавлений, я дивився, як Андрій підвівся, підійшов до сейфа, відкрив його важким ключем і вийняв звідти якусь річ. Потім він наблизився до мене і поклав цю річ на стіл:

— Поглянь, що це таке.

Це був той камінь, що про нього я вже говорив. Я роздивився його, поважив у руці (ого, нівроку собі!), звернув увагу на те, що поверхня каменя наче подовбана якимсь гострим знаряддям.

— Надто воно важке… наче з золота чи свинцю… — сказав я.

Андрій посміхнувся.

— Так, між іншим, думали й ті, що знайшли цю штуку. Бач, навіть поколупали її… Де знайшли? На Закарпатті будують невелику гідростанцію. На річці Джулянці. І для бетонування греблі вживають валуни, що їх ця гірська річка викидає на береги. Серед валунів був і цей. Робітники здивувалися: надто він важкий. Хтось спробував навіть розколупувати його: чи не золотий він, бува? Ну, ясно, ніякого золота у валуні не було. Саме залізо. Але чому валун з гірських схилів був залізний: адже ніколи там не було ніяких руд. Хтось висловив здогад: а може, це метеорит?.. Ну, коротше кажучи, через це й надіслали його сюди, до Академії наук. Виявилося, що це й справді наче метеорит. Але, вивчаючи цю цікаву знахідку, мій приятель, астроном Глушко, помітив дуже своєрідну і загадкову річ. Уяви собі, метеорит виявився вкритим тонесенькими рядками незрозумілих значків!

Я негайно схопився за камінь, але Андрій стримав мене:

— Ні, й не пробуй шукати, — сказав він. — Неозброєним оком ти нічого не побачиш. Так от, раптом — значки на метеориті! Коротше кажучи, цей камінь потрапив до мене. І я вирішив розв’язати цю загадку за допомогою моєї удосконаленої машини… До речі, скажи мені: чому, на твою думку, ніхто з розумних жителів інших планет не цікавиться нашою Землею?

Запитання це було таке несподіване, що я трохи розгубився.

— Ну, може, і цікавляться… адже були різні гіпотези про те, що на Землю свого часу, дуже давно, прилітали якісь космічні гості, чи що…

— А, що там, — нетерпляче махнув рукою Андрій. — Все це мені відомо! Гіпотез таких безліч, тільки вони дуже наївні. Фактів, розумієш, фактів немає! Подивися тільки: людство розпочало нову космічну еру. А нашим життям на Землі — ніхто не цікавиться! Чому ніхто не надсилає до нас міжпланетних експедицій, не запускає в наш бік хоч би якоїсь скромної міжпланетної автоматичної станції? Чому ніяка з позаземельних цивілізацій не спробує навіть порозумітися з нами за допомогою радіо?

— Ну, вже й цивілізація!

— А як же ти вважаєш? — обурився Андрій. — Таких цивілізацій має бути дуже багато. І лишити на Землі сліди позаземельні гості мусили б ясно і виразно, — в усякому разі, не так, як про це кажуть туманні гіпотези… Та хіба ж це по суті гіпотези? Мовляв, космічні прихідці за біблійських часів влаштували атомний гриб над Содомом і Гоморрою… Або гігантські кам’яні плити Баалбеку, які немовби були фундаментом космодрому космічних гостей… Чи наскельні малюнки в Сахарі, серед яких нібито можна знайти зображенню космічних гостей у скафандрах… Але ж в усьому цьому немає ані трохи фактів, ані трохи справжніх доказів, які переконливо довели б, що на Землю колись прибула експедиція розумних істот з інших планет… Все це так, балаканина для легковірних людей!

— А може, на інших планетах просто не було таких розумних істот, які могли б відрядити експедицію на Землю?

— Та що ти кажеш, справді! Відомо, що тільки в нашій Галактиці є понад десять тисяч планет, де може існувати життя. Ні, причина тут зовсім інша! Розумні істоти з інших планет, напевно, дійшли висновку, що на Землі немає органічного життя, отже, не варт і цікавитися цією відносно невеличкою і далекою планетою. Тобі здається це дивним, бо ж подібне твердження суперечить твоїй власній уяві про життя на Землі. Але коли б ти опинився десь у міжпланетному просторі і розглядав нашу планету так, як ми розглядаємо, скажімо, Марс чи Юпітер, то міркував би зовсім інакше.

Мені лишилося тільки безпорадно розвести руками. А Андрій вів далі:

— Хочеш, щоб я довів тобі це? Будь ласка! Ти цікавився: чи здатна моя машина розв’язувати несподівані загадки? Так, здатна! Я довів це тим, що розшифрував за допомогою моєї машини оті загадкові значки на Джулянському метеориті. Правда, ця робота ще не завершена — метеорит поколупали, і не все пощастило прочитати. Але дещо я можу тобі сказати. Слухай! Цього метеорита відправлено як листа з невідомої мені планети, що називається Тау. Як саме запустили в міжпланетний простір цього листа? Чи просто він заблукав, зійшов з орбіти і його втягнула сила тяжіння Землі? А може, зазнав аварії корабель з планети Тау, що ніс цього листа? Хіба я можу це знати?.. Проте я розшифрував, що тими мікроскопічними значками записано повідомлення з планети Тау до жителів якоїсь іншої планети…

— Слухай, ти не жартуєш?

Андрій тільки махнув рукою і вів далі:

— З розшифровуваного повідомлення ясно, що жителі планети Тау розвинені не гірше, ніж ми, земляни. Ось що вони пишуть у своєму листі до жителів якоїсь іншої планети:

“Ваші наукові заклади сповіщали нас про наслідки вивчення планети, третьої від світила сусідньої системи. Ми погоджуємося з вами, що на цій планеті не може бути органічного життя. Правда, в її атмосфері є понад 20 процентів кисню. Але ж температура у горішніх шарах її стратосфери і йоносфери вагається між 50 і 220 градусами тепла! За таких умов океан, що, як відомо, займає на цій планеті близько чотири п’ятих її поверхні, не може складатися ні з води, ні з бензину, ні з хлороформу, ні з спирту, ні з фенолу чи ефіру: всі ці речовини негайно википіли б при такій температурі. Не може бути також, щоб