Зінаїда Костянтинівна Шишова - Велике плавання

такому ж стані. Він також зачарований, і, якщо ми окликнемо його і повернемо до дійсності, він може впасти і розбитися на смерть.

Ми не зовсім втямили секретареві слова, але погодилися з ним, що адміралу відкривати таємницю викраденої карти не варто.

І все-таки думки і всілякі здогади тепер часто не дають мені заснути. Особливо погано було мені сьогодні вночі. Здавалось би, мені, відзначеному нині адміралом, потрібно пишатися і радіти, а я бозна-чого сушу голову.

Одначе про все слід розповісти по черзі. Проходячи вранці повз адміральську каюту, я почув гучний голос пана.

— Пілоте Ніньйо, — майже вигукував він, — не намагайтесь дошукуватися причин тих чи тих моїх розпоряджень! Я ваш адмірал і капітан, поставлений над вами їх високостями[53] і ви зобов'язані коритися мені беззаперечно! На щастя, ваша допомога мені більше не знадобиться, бо з учорашнього дня подагра вже не так мені дошкуляє, і я сам зможу вести корабельний журнал.

Знаючи, як небезпечно бути навіть мимовільним свідком панового гніву, я хотів було якнайшвидше прошмигнути повз його каюту. Одначе двері розчинилися, і з каюти вийшов наш пілот, синьйор Ніньйо. Не знаю, чим ввічливий і лагідний пілот міг викликати адміралів гнів, і признаюсь, мені не хотілося над цим замислюватись.

Одне мені було ясно: роздратований адмірал говорив, не зваживши як слід своїх сил. Адже десь з 9 вересня пана так мучили один за одним приступи подагри, що і синьйор Маріо, і королівський нотаріус, синьйор Родріго де Есковеда, змушені були нарешті умовити його не братися своїми скоцюрбленими від подагри пальцями за перо.

Власне, вести корабельний журнал зобов'язаний пілот, як і прокладати на карті курс корабля. Якщо пілот з якихось причин позбавлений змоги це робити, він передоручає свої обов'язки судновому маестро. Наш маестро, синьйор де ла Коса, — чоловік не вельми грамотний і до складу команди потрапив, певно, лише тому, що він колишній власник «Санта-Марії» і знає всі її примхи. Одначе на синьйора Ніньйо пан міг би покластися. І раптом, не порозумівшись у чомусь з пілотом, пан сам збирається вести журнал. Це вкрай необачно, бо його рука розболиться ще дужче.

Ось і зараз він вийшов слідом за синьйором Ніньйо, закутуючи руку в котячу шкурку, таким робом він бореться з хворобою лише тоді, коли неспроможний витерпіти біль.

— Іди сюди, Франческо! — гукнув він. І, очевидно, побачивши моє перелякане обличчя, додав: — Не бійся нічого, йди в мою каюту.

Увійшовши слідом за мною, пан замкнув двері на засув.

— Ось, — сказав він, простягаючи мені пошарпаний зошит, — за цю річ коли-небудь моряки всього світу пропонуватимуть золоті гори. Це мій щоденник… Бачиш, як не слухається мене моя бідна рука! Такими закарлючками псувати корабельний журнал я, звичайно, не стану. Але мої пальці до того скоцюрбило, що краще писати я не маю змоги. Сідай-но і перепиши з щоденника в журнал усі записи про пройдений шлях, про прикмети близької землі… Пам'ятай — нотувати потрібно лише ті цифри, що вказані праворуч. Щоденник не обгидь і не пошарпай — він і так уже ледь животіє.

Я витер руки об штани і відразу ж сів за стіл. У журналі пан вів записи тільки до 10 вересня.

У вівторок, 11-го, вже зовсім іншою рукою було написано:

«Цілий день пливли своїм шляхом, цебто на захід, і пройшли 15 ліг[54]. Бачили уламки 120-бочкового[55] корабля, але не змогли їх виловити. Вночі пройшли 16 ліг».

I далі:

«Середа, 12 вересня. Ідемо тим же шляхом, пройшли 22 ліги. Про це сповіщено екіпажу».

Я мимоволі задумався.

11 і 12 вересня. Адже це якраз і були ті страшенні дні, коли нашу флотилію несло вперед якоюсь непоборною силою. Невже ж за дві доби, ми, посуваючись з такою швидкістю, пройшли лише 53 ліги? Чи не помилився синьйор Ніньйо?

Я звірився з адміраловим щоденником. Без сумніву, трапилась якась помилка — у щоденнику тремтячою рукою адмірала було виведено:

«Вівторок, 11 вересня. Весь день пливли своїм шляхом і пройшли 20 ліг. Бачили уламки 120-бочкового корабля, але не змогли їх виловити. Вночі пройшли також 20 ліг».

Господи, до чого ж ці нерівні рядки, ці п'яні літери були не схожі на звичайний — твердий і гарний — почерк адмірала! Якби не його характерні «А», «Н», і «Т», можна б подумати, що записи в журналі до 10 вересня і в щоденнику після 10-го вели різні люди.

Я перегорнув аркуш щоденника. Далі адміраловою рукою записано:

«Середа, 12 вересня, йшли тим самим курсом, пройшли за добу 33 ліги».

Це більше скидалося на правду. За дві доби — 73 ліги, але ж ніяк не 53!

Я вже ладен був звернути увагу пана на ці прикрі помилки синьйора Ніньйо, як раптом побачив у адміраловому щоденнику праворуч ледь помітні приписки: