Павло Стороженко - Розбійники з лебединого шляху

алкоголю годували більшість постійних мешканців Порт-Рояла і Тортуги. У Порт-Роялі третина будинків перетворилася на таверни й бари. Найпопулярнішим товаром, який пізніше продукували вже на місці, стали коньяк і ром (відомий і нині ямайський ром). Пірати, як правило, не відзначалися ощадливістю і після кожного вдалого походу легко спускали награбоване.

«Серед піратів можна зустріти і таких, — писав сучасник, — які увечері мали дві й три тисячі песо, а на ранок у них не залишалося на тілі путньої сорочки…»

Багатство розбещувало всіх. Перший транспорт з жінками із Франції, який привів д'Орегон, усі зустріли з почестями. Кожна жінка відразу знайшла собі чоловіка, який, до речі, спочатку мусив заплатити досить значну суму в скарбницю губернатора. А ті, хто прибули пізніше, вже не поспішали в обійми волоцюг, вважали за краще трохи «погуляти», без обмежень звідати радощів життя.

Окрім Тортуги і Ямайки у буканьєрів було ще одне улюблене місце — так званий Коров'ячий острів (Іль-а-Ваш) приблизно на половині дороги між Тортугою і Ямайкою. Найчастіше там збиралися перед тим, як рушити в похід, а потому, якщо щастило, ділили здобич. х Серед піратських ватажків раннього періоду (1640–1660) не знайшлося сильної особистості, яка зуміла б об'єднати різношерстий люд. Та ніхто й не намагався зробити це. Тоді ще вистачало одиноких галеонів з цінним вантажем. Але пізніше іспанці почали гуртувати свої кораблі у великі сильні конвої, щоб успішно боронитися від нападників.

У цей час відомою постаттю в піратському світі став П’єр Франсуа. На чолі 27 шибайголів він навіть атакував корабель якогось віце-адмірала й оволодів ним. Невдаха-адмірал на судні з вісьмома гарматами і командою з 60 чоловік узявся охороняти «перлинний флот», що добував дорогоцінності біля гирла ріки Ла Плата. Коли пірати намірилися атакувати й інші іспанські кораблі, адміралові пощастило. На розбійників рушило добре озброєне військове судно. Франсуа швидко зрозумів, що не зможе вистояти проти нього, і розвернувся для втечі. Але в поспіху втікачі поставили забагато вітрил, внаслідок чого грот-щогла зламалася. Не залишалося нічого іншого, як приготуватися до нерівного бою. Боронилися пірати стійко і вміло, але врешті-решт були змушені пристати до пропозиції: віддати захоплені на віце-адміральському кораблі перли і забиратися на всі чотири сторони.

Щось таке сталося і з іншим піратським капітаном Бартоломео Португесом. Після запеклого бою він з тридцятьма поплічниками захопив іспанський галеон, озброєний двадцятьма гарматами. На борту перебувало 70 чоловік добре екіпірованої команди. Але коли на узбережжі Куби Португес разом з товаришами лагодив захоплений корабель, його заскочили зненацька іспанці і захопили в полон. Ув'язнених перевезли до міста Кампече, поблизу якого раніше Португес здійснив багато розбійницьких «подвигів». Там швидко звели шибеницю, але в ніч перед стратою пірат утік із корабля, що стояв на якорі на рейді міста. Варто згадати, що плавати він не умів і дістався до берега, користуючись порожніми діжками як поплавками; так-сяк дістався до Кабо дель Гольфо Трісте і здибав там корабель колеги з Ямайки. Той позичив йому шлюп і двадцять чоловік супроводу, разом з якими Португес повернувся до Кампече і хитрістю захопив корабель, на якому ще недавно чекав страти.

Життя Португеса, як і багатьох інших піратів, цілком залежало від примх фортуни. Отож, пливучи на захопленому кораблі в напрямку Ямайки, він з товаришами потрапив у лабети урагану, який поніс їх на скелясте узбережжя Куби. Пірати порятувалися: в невеличкому човні дісталися суходолу. Але вся здобич опинилася на дні моря.

Незвичними вчинками привернув увагу також уродженець Голландії Роше Бразильяно. Його вигнали з Бразилії португальці, і він щиро їх зненавидів. Жорстокість пірата щодо них не мала меж. Усіх, хто потрапляв йому до рук, він підсмажував на гратчатці, змушуючи нещасних виказувати місця, де переховувалися скарби.

Одного дня корабель, яким командував Бразильяно, зазнав катастрофи поблизу Кампече. Іспанці, пам'ятаючи про його нелюдську жорстокість, вислали проти нього загін із ста вершників. Але коли дійшло до вирішального бою. Іспанці не змогли здолати тридцяти готових на все людей. Бразильяно закликав своїх товаришів до стійкості, гукаючи:

«Брати-солдати! Краще нам обрати смерть в бою, як належить мужнім людям, ніж піддатися іспанцям, які, якщо нас переможуть, і так відберуть у нас життя, до того ж з жорстокими муками».

Після годинного бою іспанці відступили, а пірати подалися в напрямку Гольфо Трісте, де невдовзі захопили корабель, на якому повернулися на Ямайку. Скоро Бразильяно знову з'явився в околицях Кампече, маючи намір напасти на котрийсь корабель, що мав вийти з порту. Цього разу йому не пощастило, його полонили і заледве не повісили.

Порятувався пірат завдяки хитрому маневру: написав лист губернаторові, нібито від імені колег, що перебували в морі, з погрозою жорстоко помститися, якщо Бразильяно і його товариші будуть страчені. Оскільки пірати вже не раз спустошували околиці Кампече, губернатор провінції злякався і помилував в'язнів, відіславши їх до Іспанії у складі корабельної команди. Але там пірати швидко зібрали необхідну для зворотного плавання суму і повернулися на Антіли, щоб знову взятися за «солодке ремесло».

НА СУШІ Й НА МОРІ

Згромадження іспанських кораблів у добре ескортовані армади позбавило буканьєрів їхньої головної здобичі. Дедалі важче стало зустрічати й захоплювати несподіваною атакою одинокі кораблі з цінним вантажем. А невеликі, збудовані за індіанськими зразками човни виявилися непридатними для відкритого бою з ескадрами галеонів. У другій половині XVII століття карибські пірати змінили тактику. Вони вже рідко нападали на іспанські кораблі у відкритому морі. Натомість почали об'єднуватися у щораз більші ватаги, що налічували по кілька тисяч чоловік, і кидалися на багаті прибережні міста Центральної Америки.

Цю стратегію придумав, як пише Есквемелін, пірат Лівайз Скотт, який захопив і пограбував уже згадуване місто Кампече на узбережжі Юкатану. Його справу продовжив Едвард Менсфілд, який ходив походом на Гранаду і дістався аж до Південного моря, тобто Тихого океану. На зворотному шляху він захопив острів Санта Каталіна (нині Ісла де Провіденсія) недалеко від берегів Нікарагуа, звідкіля його все ж потурили іспанці.

Сміливий рейд здійснив також ямайський пірат Джон