Олексій Миколайович Толстой - Гіперболоїд інженера Гаріна
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Між сном і тривогою минав день. Це була сьома доба після того, як Шельгу, непритомного, закривавленого, підняли в лісі Фонтенбло. Його вже двічі допитував слідчий, Шельга дав такі показання:
— О дванадцятій годині ночі на мене напало двоє. Я захищався палицею і кулаками. Дістав чотири кулі, більше нічого не пригадую.
— Ви добре розгледіли обличчя тих, що нападали?
— Їхні обличчя — нижня частина — були закриті хустками.
— Ви захищалися також і палицею?
— Просто це був сучок, — я його знайшов у лісі.
— Чого о такій пізній порі ви були в лісі Фонтенбло?
— Гуляв, оглядав палац, пішов назад лісом, заблукав.
— Чим ви поясните ту обставину, що поблизу місця замаху на вас виявлені свіжі сліди автомобіля?
— Значить, злочинці приїхали на автомобілі.
— Щоб пограбувати вас? Чи щоб убити?
— Ні те, ні інше, я думаю. Мене ніхто не знає в Парижі. У посольстві я не служу. Політичної місії не виконую. Грошей з собою небагато.
— Отже, злочинці чекали не вас, коли стояли біля здвоєного дуба, на галявині, де один курив, другий загубив запонку з цінною перлиною.
— З усього видно, це були світські молодики, які програли на скачках або в казино. Вони шукали випадку залагодити справи. У лісі Фонтенбло могла трапитися людина, набита тисячофранковими білетами.
На другому допиті, коли слідчий показав копію телеграми в Берлін Хлинову (її передала слідчому сестра-кармелітка), Шельга відповів:
— Це шифр. Справа стосується спіймання небезпечного злочинця, що вислизнув з Росії.
— Ви могли б розмовляти зі мною відвертіше?
— Ні. Це не моя таємниця.
На запитання Шельга відповідав чітко і зрозуміло, дивився в очі чесно і навіть досить-таки безглуздо. Слідчому лишалося тільки повірити в його щирість.
Та небезпека не минула. Небезпекою просякнуті стовпці газет, сповнені подробиць «жахливої справи у Білль Давре», небезпека була за дверима, за білою шторою, яку гойдав вітер, у фарфоровому соусничку, що його піднесла до губів гладкими руками сестра-кармелітка.
Порятунок в одному: якнайшвидше зняти гіпс і пов’язки. І Шельга весь застиг, без руху, в напівдрімоті.
47…У напівдрімоті йому пригадалося:
Ліхтарі погашено. Автомобіль уповільнив рух… У віконце машини визирнув Гарін — і гучним пошептом:
— Шельга, звертайте. Зараз буде галявина. Там…
Важко схитнувшись на шосейній канаві, автомобіль проскочив між деревами, завернув і зупинився.
Під зорями лежала звивиста галявинка. Туманно, в тіні дерев громадилися скелі.
Мотор вимкнуто. Гостро запахло травою. Сонно хлюпотів струмок, над ним клубочився туманець, зникаючи невиразним полотнищем в глиб галявини.
Гарін вискочив на мокру траву. Подав руку. З автомобіля вийшла Зоя Монроз у глибоко насунутій шапочці, підвела голову до зірок. Пересмикнула плечима.
— Ну, вилазьте ж, — різко сказав Гарін.
Тоді з автомобіля, головою наперед, виліз Роллінг.
З-під тіні котелка блищали його золоті зуби.
Хлюпотіла, бурмотіла вода між камінням. Роллінг витяг з кишені руку, стиснуту, певно, вже давно в кулак, і почав глухуватим голосом:
— Якщо тут готується смертний вирок, я протестую. В ім’я права. В ім’я людяності… Я протестую як американець… Як християнин… Я пропоную будь-який викуп за життя.
Зоя стала спиною до нього. Гарін мовив гидливо:
— Вбити вас я міг би й там…
— Викуп? — хутко спитав Роллінг.
— Ні.
— Участь у ваших… — Роллінг мотнув щоками: — У ваших дивних справах?
— Так. Ви повинні це пам’ятати. На бульварі Мальзерб… Я казав вам…
— Гаразд, — погодився Роллінг, — завтра я вас прийму… Я повинен продумати наново ваші пропозиції.
Зоя мовила неголосно:
— Роллінг, не кажіть дурниць.
— Мадемуазель! — Роллінг підскочив, котелок зсунувся йому на носа. — Мадемуазель… ваша поведінка нечувана… Зрада… Співучасть у вбивствах…
Так само тихо Зоя відказала:
— Ну вас до дідька! Розмовляйте з Гаріним.
Тоді Роллінг і Гарін одійшли до здвоєного дуба. Там спалахнув електричний ліхтарик. Нахилилися дві голови.
Кілька секунд було чути тільки, як дзюркотів струмок по камінню.
— …Але нас не троє, нас четверо… тут є свідок, — долинув до Шельги різкий голос Роллінга.
— Хто тут, хто тут? — здригаючись, крізь дрімоту пробурмотів Шельга. Зіниці його розширилися на все око.
Перед ним на білому стільчику, — з капелюхом на колінах, — сидів Хлинов.
48— Не вгадав хід наперед… Не було часу думати, — розказував йому Шельга, — пошився в такі дурні, що — ну.
— Ваша помилка у тому, що ви взяли в автомобіль Роллінга, — мовив Хлинов.
— Де в чорта я взяв… Коли в готелі почалася стрілянина й різанина, Роллінг сидів, як пацюк, в автомобілі, — наїжився двома кольтами. Зі мною зброї не було. Я виліз на балкон і побачив, як Гарін розквитався з бандитами. Повідомив про це Роллінга. Той злякався, засичав, рішуче відмовився виходити з машини. Потім намагався стріляти в Зою Монроз. Але я і Гарін скрутили йому руки. Довго морочитися було ніколи, я скочив за руль — і гайда…
— Коли ви були вже на галявині і вони радилися біля дуба, невже ви не збагнули?..
— Збагнув, що моє діло кепське. А що було робити? Тікати? Ну, знаєте, я все-таки спортсмен… До того і план весь обміркував… У кишені фальшивий паспорт для Гаріна з десятьма візами… Апарат його, — рукою взяти, —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гіперболоїд інженера Гаріна», після закриття браузера.
