Олексій Росіч - Джовані Трапатоні

— Звідки воно в тебе?

— Купила, — сумно буркнула баба Ганя. — У крамничці приколів, ось прямо тут, на площі Ринок. Там у мене в торбі купа подібного сміття… Ось… — відкривши сумку, показала вона Ладі: мати-героїня, член ОБСЄ, ліквідатор Чорнобильської аварії, інвалід першої групи, співробітник ЦРУ, офіцер ФСБ…

— А навіщо це тобі?

— Це допомагає мені заощаджувати на квитках до Театру опери та балету. Ось наприклад, мати-героїня має право щодня безкоштовно насолоджуватись балетом…

— Та ну? — здивовано перебила її Лада. — Це жарт?

— Зовсім ні. Це постанова нашого Міністерства культури за номером 278-У… Але менше з тим, — незадоволено спинила вона саму себе. — І без того вже змарнували купу часу. — О, ти за мене менша… Дістань-но мені мої капелюшки. Он там, на поличці, за заднім сидінням… Тільки обережно, вони надзвичайно ніжні!

Лада хутко дістала капелюшки та подала їх бабці.

— Ба, а навіщо ти їх із собою возиш?

— Онученько, пані завжди має виглядати бездоганно. Запам’ятай, це вкрай важливо. — Бабця вибрала собі найліпший капелюшок, а решту повернула Ладі. — Поклади на місце. Тільки, благаю, обережно, вони неймовірно ніжні.

І поки Лада повертала надзвичайну та неймовірну ніжність на місце, баба Ганя велично прикрасила свою голівку вишуканим фіолетовим капелюшком.

— Ба-а, — захоплено прошепотіла Лада. — Як добре, що тебе не бачить зараз англійська королева… Вона би просто із заздрості померла.

— Ну-ну, не варто випускати пару передчасно. Залиш усі захоплення для справи. Чим щирішими вони будуть, тим легше пройде це пограбування. Нумо, ходімо… Ти за мною. І не забудь перевернути на дверях табличку.

— Не хвилюйся, — впевнено відповіла онука та одразу за бабцею вискочила з машини.

Зайшовши до крамнички, Лада непомітно перевернула на скляних вхідних дверях табличку. І з вулиці тепер можна було прочитати яскраво-червоне слово ЗАЧИНЕНО.

Лада відразу перерахувала всіх покупців. На жаль, їх виявилося забагато. Шестеро, окрім баби Гані та власниці крамнички, пані Брильської. П’ятеро жінок та якийсь підстаркуватий дідусь. Усі уважно та заклопотано роздивлялися ґудзики на вітринах.

Хоча, це тільки на перший погляд здавалося, що відвідувачі роздивлялися те, за чим і завітали до крамнички. Коли придивитись більш уважно, то неможливо було оминути той факт, що жіночки, геть усі, вже розглядали винятково чарівний капелюшок баби Гані. Єдиний, хто вже хвилину не помічав цієї казки, був пристаркуватий дідусь. Але, судячи з того, що він розглядав вітрини через монокль, пробачити йому цю неувагу можна.

— О, так, ця пані Брильська, дійсно, ще та штучка… — відзначила про себе Лада, помітивши за вітриною клітку, в якій сидів великий папуга Ара. Вона терпіти не могла тих людей, які примушують живі створіння сидіти в клітках. Ця жорстокість завжди викликала у неї почуття огиди. Вона дуже добре запам’ятала слова, сказані їй бабцею, коли Лада була ще маленька: користати з чужої довірливості, безпосередності та щирості — підло. Лада цього не забула. Саме тому в неї ніколи не було ані папужок, ані хом’ячків, ані дельфіна (саме такий вишуканий подарунок збирався подарувати їй тато на її семиріччя. І тільки справжнісінька істерика, яку вона тоді вчинила, примусила її спантеличеного тата відмовитись від жорстокого наміру дарувати дельфіна).

— Треба буде не забути звільнити цього бідолаху, — подумала Лада.

Папуга, з морквиною у лапці, завмер, щойно пані Ганна зайшла до крамнички. Він був єдиний, хто відразу оцінив бабин королівський капелюшок. Лада посміхнулась із щирої розгубленості папуги та рушила до бабці.

— Пані Фірсан! — за чужим прізвищем звернулася вона до своєї бабці. — Пані Фірсан, я, звичайно, страшенно перепрошую за свою нечемність… Але я просто не можу стримати свого захоплення від вашого нового капелюшка!

— О-о, панно Катерино, моє шанування, — щасливо промуркотіла у відповідь її рідна бабця. — Кажіть негайно, як ся має ваша бабця? Мені казали, вона занедужала на серце?

— Пані Фірсан, повірте, якби вона зараз побачила той шедевр, якій прикрашає вашу голівку, вона би негайно одужала. Я переконана, такого вишуканого капелюшка не має навіть англійська королева!

— О-о, панно Катерино, у вас бездоганний смак. Мені вкрай приємно мати за сусідів саме вас і всю вашу родину. До речі, зверніть увагу на якість кашеміру…

— Якість просто неймовірна!

— Визначення невірне! Я думаю, більш влучно буде визначити так: такої якісної якості ще не бачив світ! Можливо, слова дещо каламбурні… Але це припустимо, зважаючи на складність визначення цього казкового кашеміру.

— А мережива, пані Фірсан! Просто не віриться, що людська фантазія спроможна досягнути ніжності такої!

Саме після того, як пролунало слово «ніжність», увесь жіночий контингент крамнички одразу ж перестав дихати. У буквальному розумінні цього слова. Як ці пані змогли не дихати стільки часу, достеменно невідомо. Але до закінчення вистави жодна з відвідувачок так і не вдихнула в себе ані ковтка повітря. Вони тільки ледь чутно зойкали та зітхали. Як це можливо — ніхто не знає і, певно, не дізнається ніколи!

— А модель, пані Фірсан, модель! Яка гармонія та плавність ліній! Ця неосяжна досконалість всіх пропорцій — не геометрія, а творіння Боже.

Дивно, але чомусь саме після слова «геометрія» пристаркуватий дідусь втратив спокій та рівновагу. Він зненацька покинув розглядати у монокль вітрини і перевів свою прискіпливу увагу та оптичний пристрій на шедевр, якого й стосувалося це чарівне слово «геометрія».

— А цей ґудзик? — заплющивши очі, вигукнула пані Ганна, багатозначно вказавши внучці на великого ґудзика, що прикрашав її капелюх. — Його сметанковий колір неймовірно пасує до