Володимир Нефф - Прекрасна чаклунка

— Ще б пак не до послуг, коли моїй святості заманулось викликати вас перед свій престол для суворо таємної аудієнції. До послуг, до послуг! Дуже люб’язно, але щось не видно, щоб ви дуже квапилися до тих послуг, дуже нетерпеливились. Що ви робили тих сім років, поки я вас шукав, у якому пеклі ховалися?

— Я не насмію, — відповів Петр, — утомлювати вашу світлість переліком своїх нікчемних вчинків, що заповнили ті сім років, коли ваша святість, як я вперше чую, зволили шукати мене. Як приклад і доказ нікчемності мого життя в цю останню пору наведу хоч би те, що я деякий час був сіу.

— А що це таке — сіу?

— Плем’я північноамериканських індіанців, — пояснив Петр.

— А чого ви не брались до діла?

— Чи смію спитати вашу святість, до якого?

— До війни, до європейської війни! — сказав папа. — Чого ви, що свого часу зуміли вхопити в свої руки всю потугу османської імперії, в цій війні не стали кимось таким, як ваш земляк Альбрехт фон Вальдштейн: він же до війни був ніщо, а у війну став он яким паном! Чи міг я здогадатися, що ви закисли в якійсь ідіотській палацовій варті герцога Тосканського? Що з вами? Ви нездорові?

— Здоровий, — відказав Петр. — Але мене спіткало щось гірше, ніж хвороба: я втратив мету й сенс життя.

— А чому, дозвольте спитати? Які були той сенс і мета, що ви їх зволили втратити?

— Відвернути цю війну, на яку, за словами вашої святості, я мав піти й зробити на ній кар’єру. Те, що я зробив у Туреччині, було однією з моїх спроб. Але доля поглумилася з мене, і я не тільки не відвернув війни, а навіть не довідався про те, що вона почалася.

— Бо сиділи в замку Іф.

— Так, бо сидів у замку Іф. А коли опинився на волі, все було в повному розпалі. І я, ваша святосте, не хотів братись до того діла, бо обидві супротивні сторони мені однаково огидні: і католицька, й протестантська. Я дійшов висновку, що нема ремесла ганебнішого за ремесло вояка. А що я більше ніяким ремеслом не володію, то, повернувшись недавно на свою другу батьківщину, до Італії, я й найнявся на таку скромну й непомітну службу, яку лишень міг знайти. Оце, ваша святосте, моя відповідь на ваші запитання й моя сповідь.

— Гаразд, прокажіть п’ять разів отченаш і п’ять разів «богородицю», і я відпускаю вам гріхи, — сказав папа. — Ваші слова, сказані у вічі проводиреві християн-католиків, що католицька сторона вам так само огидна, як і протестантська, справді гідні П’єтро да Кукана: говорити зухвало — привілей правдомовного шаленця. Але ваші міркування мають одну кардинальну хибу. В цій війні вже давно йдеться не про релігійні справи, а тільки про державні й політичні. Приклад: я, проводир усього католицтва, — ворог католиків-Габсбургів. Католицька Франція, точніше — кардинал Рішельє, веде переговори з протестантською Швецією. Мій попередник, що так вас уподобав, радів поразці протестантської Чехії, та якби він не вмер тоді зразу, ця радість швидко б розвіялась.

Папа встав і почав міряти залу легкими, пружними кроками натренованого ходака.

— Отак-то, любий мій, — говорив він. — Коли зіткнуться мирські цілі двох держав, релігійні моменти відступають назад. Земні інтереси мають більшу силу, ніж духовні й тогосвітні; cosí é la vita[8]. Правда, бувало вже, що владар волів пожертвувати своєю землею й своїм народом, аби ні на п’ядь не відступитися від повинності перед богом. Таку поведінку ми слушно називаємо похвальною, одначе її наслідки бувають катастрофічні. Запам’ятайте добре ці думки, ви їх не часто почуєте, молодче. Про що мені, кінець кінцем, ідеться? Зараз я вам скажу. На вашу думку, обидві супротивні сторони однаково огидні. Помиляєтесь. Огидні тільки Габсбурги, і якщо їх рознесуть на кінських копитах, утопчуть у порох, то ця війна не буде марна.

— Такі думки були й у мене, — відказав Петр, — коли я тринадцять років тому прибув до Франції, щоб відібрати владу в королеви-регентки, бо та тягла руку за іспанськими й австрійськими Габсбургами. Але в устах вашої святості ці слова мене дивують. Адже ясно як білий день: коли католиків-Габсбургів поб’ють, переможе протестантська сторона.

— Я вам ще раз кажу: в цій війні йдеться вже не про релігію. Що там протестанти! Це просто фанатики, які рано чи пізно отямляться. Вся річ у Габсбургах, і тільки в Габсбургах. Адже не можна дозволити, щоб у одній родині були два суверенні монархи й кілька десятків принців і щоб вона необмежено володіла половиною Європи. Рішельє думає так само, як і я, а його знаменитий отець Жозеф мало не постоптує отих своїх босих товстоп’ятих ніг, щоб за всім устежити й бути всюди, де треба втрутитись і вчасно кинути оте слушне слівце, що часто робить більше, ніж атака десяти полків кінноти. І тільки пан П’єтро Кукан да Кукан дозволяє собі таку розкіш: стояти осторонь, склавши руки.

Папа замовк і без кінця ходив та ходив по залі, заглиблений у думки, видимо невеселі, бо супився й час від часу вимовляв сам до себе нечутні слова — здавалось, гостро осудливі.

— Та коли зважити все це, — сказав він трохи згодом, — то ви поводились правильно й порядно, і з мого боку було безглуздям сподіватися, що людина, про яку сердега Камілло заявив, ніби вона не вміє брехати й шахраювати, побіжить на цю брудну війну робити кар’єру. Гаразд, П’єтро, гаразд, я розумію вас і схвалюю вашу поведінку. Ви не хочете скористатися з паскудств цієї війни для своєї вигоди, і це робить вам честь. Але чому тоді ви не спробуєте її зупинити?

— Бо не вважаю за можливе, — відповів Петр.

— Цікаво знати, чому?

Петр трохи помовчав, тоді відповів:

— Що таке ця війна? Яким чином світ міг дійти до неї? Наше суспільство занадто бідне, аби ще й