Арі Турунен - Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв

час прополювання бур’янів, збору врожаю і заготівлі корму хазяїн мусив принести червоного вина до краю поля і почастувати кожного робітника до краю наповненою чаркою. Без частування робітників знайти було дуже важко. Чутки про злобу і вперте небажання хазяїна ділитися вином поширювалися швидко, і хазяїну було вкрай складно відновити свою зіпсовану репутацію253.

Частування алкоголем завжди було проявом щедрості. У селянській спільноті її високо цінували. Свята настання нового року, росту і збору врожаю були улюбленими просто тому, що їжа і питво нерозривно пов’язані з роботою. Це винагорода за важку працю. П’яне застілля увінчує роботу.

Весілля і похорони

Традиційно наймокрішими з ритуалів ініціації нової форми життя були весілля, святкування яких по всій Європі могли тривали впродовж багатьох днів. На весіллях дозволялося пити вволю, оскільки вважали, що випивка магічним чином примножує родючість. У синтоїстичній весільній церемонії обмін чарками саке між чоловіком і жінкою і подальше випивання їхнього вмісту були ознаками зміцнення шлюбу. Випивання саке є важливим елементом японської весільної церемонії, оскільки цей напій уважають символом родючості.

Хоч єврейська культура звичаїв уживання алкоголю дотримується помірності, на весіллі особливо дбали про те, аби вино не вичерпувалося. Перше зі вчинених Ісусом чудес254 було забезпечення гостей на весіллі в Кані вином, коли воно скінчилося. Ісус наказав слугам наповнити шість посудин водою. Коли воду подали гостям, вона перетворилася на вино, до того ж найвищої якості. Лише після цього учні почали вірити в Ісуса, нагадує Іван у своєму Євангелії.

На весіллі алкоголь дозволено вживати у великих кількостях, адже він символізує родючість. Картина Ґуннара Берндтсона «Пісня нареченої», 1881 р.

У Фінляндії Ісус не зміг би вчинити таке чудо, оскільки держава, поза сумнівом, обклала б його великим податком і чудо було б визнане незаконним. У фінській народній культурі алкоголь також уважається святковим напоєм, який, само собою зрозуміло, уживають на весіллях. У «Калевалі» описано, як до весілля у Погйолі вбили велетенського бика і зварили небачену кількість пива, а також вміщено деякі поради молодій нареченій щодо того, як варити хороше пиво255.

У фінській весільній традиції підняття чарок грали важливу символічну роль. Спочатку наречену заводили в чоловічу сауну, а нареченого — у жіночу, і поки вони парилися, їм піддавали пари, ллючи на розпечені камені пиво і міцний алкоголь. Перед тим як наречена йшла до церкви, її садовили за обідній стіл біля вхідних дверей, одягнену у весільну сукню. Тоді їй наливали три чарки міцного алкоголю, аби розірвати зв’язок з домом, де минуло її дитинство. Одяг і вхідні двері були символами її дому, а чарки — запорукою того, що наречена не стане за ним сумувати. Після вінчання батько нареченої підіймав чарку за щастя молодих. Молодята стояли близько одне до одного і пили на брудершафт (тобто переплівши руки з чарками), після чого ставали одним цілим. Коли за щастя молодих було випито, союз уважався остаточно зміцненим256.

Традиційно гості, запрошені на фінське весілля, чекали, що застільні церемонії будуть проведені з повагою, тому міцні напої в жодному разі не вживали для того, щоб сп’яніти, а лише з метою віддати шану урочистій церемонії і пов’язаним з нею весільним обрядам. Надто п’яний гість лишався в пам’яті поганим спогадом на все життя. Великим соромом вважалося, коли наречений у стані сп’яніння прямував до пастора або танцював весільний танець. У Сатакунта[32] навіть був «стіл для п’яниць», відсунутий дещо убік, за який, очевидно, пересаджували гостей, що випили над міру257.

Вино подавали також на похоронах. Померлого поминали, піднімаючи чарку міцного алкоголю. Фіни також клали в могилу пляшку алкоголю, аби покійник, коли дістанеться небесних воріт, міг пригостити святого Петра чаркою, яка відчиняє ворота258. Таким цінним дарунком не погордував би й Петро. У той час як давні греки клали покійнику в рот монету, щоб той міг заплатити перевізникові за переправу через річку в потойбіччя, фіни надавали перевагу ритуальному алкоголю. Що могло бути для селянина ціннішим дарунком в останню подорож, ніж пляшка міцного трунку?

Старі люди вірили, що, проводжаючи покійника в останню путь, негоже було «ходити по воді». Тому співали пісні й піднімали чарки, створюючи тим самим особливу атмосферу. Наприкінці ХІХ століття частування п’янкими напоями поступилося місцем каві259.

Проте надмірним сп’янінням не мали на меті образити дух покійника, оскільки від цього могло постраждати все село260. Утім, цього не завжди дотримувалися. Коли французький драматург Жан-Франсуа Реньяр у 1681 році мандрував Лапландією, йому випало бути присутнім на похоронах одного пробста в Торніо. Вдова піклувалася, щоб срібні келихи весь час були повними вина і самогону. Вдова, як згадує Реньяр, переривала своє голосіння, раз за разом припрошуючи французів пити. Коли французи через два місяці повернулися до Торніо, пробста все ще не поховали. Французів одразу запросили на відправу, після чого почався бенкет, де подавали настільки погану випивку, що вона ледве лізла в горло. Багато разів піднімали чарку на честь померлих і сім’ї померлого. Потім виголошували тост за файних дівчат, далі — за королів. Випили настільки багато, що врешті пастори попадали під стіл. Зять покійника намагався відправити французів човном, але ноги йому зрадили і його ледь не віднесло течією261.

Хоча Реньярів опис видається навмисним перебільшенням, він дає уявлення про те вагоме становище, яке належало алкоголю в обрядах ініціації за давніх часів. Чарки на весіллях і похоронах символізують перехід до дещо іншої спільноти: весілля — до земної, похорони — до небесної. Однак алкогольне частування під час буденних зустрічей може бути передумовою входження до певної спільноти чи компанії.

У голландському шинку вміли розслаблятися. Картина Яна Стена, 1674 р. Нідерландський купецький народ подарував світові женевер, тобто джин, і бренді. Виникнення бренді пов’язане з жадібністю одного голландського судновласника, що жив у ХVІ столітті. Одним із видів його заробітку було перевезення вина з Франції до Голландії. Криводушний голландець думав, що якщо шляхом дистиляції викачає з вина частину води, то зможе отримати такий собі концентрат і перевозити більше вина за раз. У Голландії він знову додавав воду в концентрат. Та друзі судновласника, спробувавши дистильований напій, заявили, що розбавляння такого чудового напою водою