Даніель Дефо - Робінзон Крузо

важила моя самотність порівняно з цим? Про визволення від неї я вже не молився і навіть не думав: такою дрібницею здавалася тепер мені самотність. Я кажу це з метою показати читачеві, що людині, яка збагнула істину, визволення від гріхів дає більше щастя, ніж визволення від страждань.

Та я покидаю ці міркування й вертаюсь до щоденника.

Хоч мені й жилося тепер не краще, ніж досі, зате на серці в мене полегшало. Від постійного читання святого письма й молитов мої думки були скеровані до питань вищого розряду: я знайшов душевний спокій, якого не знав раніше. Крім того, як тільки до мене вернулись здоров’я та сили, я з новою енергією взявся до праці, щоб забезпечити себе усім, чого мені ще бракувало, і намагався зробити своє життя якомога правильнішим.

Від 4 до 14 липня здебільшого ходив з рушницею, але потроху, як годиться людині, що не зовсім ще одужала після хвороби, бо важко уявити собі, як я тоді знесилів і виснажився. Моє лікування тютюном, мабуть, ще ніколи досі не застосовувалося проти пропасниці; випробувавши на собі, я не зважусь нікому радити його. Правда, воно припинило мою пропасницю, але разом з цим страшенно ослабило мене, і протягом деякого часу мене мучили корчі й нервовий дрож.

Крім того, хвороба навчила мене, що залишатись просто неба під час дощів, особливо під час грози та бурі, дуже шкідливо для здоров’я і що дощі, які йдуть дощової пори, тобто у вересні та жовтні, не такі небезпечні, як ті, що перепадають у посуху.

Минуло більше десяти місяців мого життя на цьому нещасливому острові. Я був певний, що ніколи до мене нога людська не ступала на ці пустельні береги і вважав, що мені треба зовсім відмовитись від надії на визволення. Тепер, коли моє житло було досить захищене,, я вирішив грунтовніше обстежити острів і подивитись, чи немає тут іще якихось тварин і рослин, не відомих мені досі.

Я почав це обстеження 15 липня. Насамперед я вирушив до бухти, де я причалював з моїми плотами. Пройшовши миль з дві вгору за течією, я пересвідчився, що приплив не сягає далі і, починаючи з цього місця й вище, вода в струмку чиста й прозора. Через суху пору року струмок місцями майже пересох і ледве точився.

По берегах його стелилися гарні савани, чи то луки — рівні, гладенькі, вкриті травою, а далі, де низина переходила в узвишшя і куди, мабуть, вода не досягала, я знайшов буйні зарості зеленого тютюну з високими й дебелими стеблами. Там були й інші рослини, яких мені раніше не доводилось бачити. Можливо, якби я знав їхні властивості, то міг би мати з них якусь користь. Я шукав касави{40}, з коріння якої індіанці тих широт роблять борошно, але не знайшов. Я бачив також величезні рослини схожі на алое, але не знав, на що можна їх ужити; траплялась і дика цукрова тростина, яка навряд чи годилася на їжу. Поки що я задовольнився цими відкриттями й пішов додому, роздумуючи дорогою, як би мені навчитись розпізнавати властивості й доброякісність овочів та рослин, що я знайду; але нічого не вигадав. Під час мого перебування в Бразілії я так мало звертав увагу на тамтешню рослинність, що не знав навіть звичайних польових рослин; одно слово, моє знання майже не придалось мені при моїй теперішній лихій годині.

На другий день, тобто 16-го, я вирушив знову тією самою дорогою, але пройшов трохи далі туди, де закінчувавсь струмок і луки та починалась лісиста місцевість. У цій частині острова я знайшов різні овочі і, між іншим, багато динь і винограду. Виноградні лози плелись по стовбурах дерев, і їхні розкішні грона саме наливались, спілі та рясні. Це несподіване відкриття дуже мене порадувало, однак, навчений досвідом, я лише покуштував винограду, згадавши, як під час мого перебування в Бербєрії там померли від дизентерії та пропасниці кілька невільників-англійців, об’ївшись виноградом. Але я вигадав чудовий вжиток для цього винограду, а саме — висушити його на сонці й виготовити з нього родзинки; коли виноград відійде, подумав я, вони будуть для мене смачною та поживною їжею.

Я провів там цілий вечір і не вернувся додому; до речі, тоді я вперше заночував не вдома. Як і після аварії корабля, я виліз па дерево і добре виспався, а вранці пішов далі. Судячи з довжини долини, я пройшов ще милі чотири в тому самому напрямі, тобто па північ, орієнтуючись за пасмами горбів на півночі та півдні.

Нарешті я вийшов на відкриту місцевість, яка помітно знижувалась до заходу, а струмочок, що пробивався десь угорі, біг у протилежному напрямі, тобто на схід. Усе навкруги зеленіло, цвіло й пахло, наче сад, насаджений людськими руками, де кожна рослина пишалася красою весняного вбрання.

Я спустився в цю чарівну долину і з якоюсь таємною втіхою, хоч і не вільною від суму, нерозлучного зі мною, подумав, що все це моє: я цар і господар цієї землі; мої права на неї безперечні, і, коли б я міг перемістити її, вона стала б такою ж безумовною власністю мого роду, як маєток англійського лорда. Тут була сила кокосових пальм, апельсинових та лимонних дерев, але всі дикорослі, і лише на деяких із них були плоди, принаймні в той час. Проте я нарвав зелених лимонів, що були не тільки приємні на смак, а й дуже корисні для здоров’я. Згодом я пив воду з лимонним соком, і вона мене відсвіжала й зміцнювала.

Я мав тепер багато праці, збираючи плоди та переносячи їх додому, бо вирішив запасти винограду та лимонів на дощову пору, яка вже наближалась.

Для цієї мети я назбирав винограду, склав його великою купою в одному, місці, і меншою — в другому. Так само вробив і з лимонами, склавши їх у третю купу. Потім, взявши з собою трохи винограду й лимонів, я пішов додому, з тим щоб прийти знову а мішком або з торбою й віднести додому решту.

Отже, тільки через три дні я вернувся додому (так я тепер називатиму свій намет та печеру), але, поки я прийшов туди, виноград мій зовсім зіпсувався. Важкі, соковиті ягоди почавили одна одну й ні на що не годилися; лимони збереглися добре, але приніс я їх дуже мало.

Другого дня, 19-го, я знову рушив у путь, захопивши в собою два невеличкі мішки, в яких збирався перенести зібрані плоди. Але я дуже