Карл Брукнер - Золотий фараон

постали раби, що виламують у скелястому грунті прохід, видовбують передпокій, створюють гробницю.

Володар звелів спорудити для себе місце останнього спочинку. Він був ще дуже молодий, цей фараон Тутанхамон, але його вже мучили лихі передчуття. Його родич і попередник на троні обох держав — Верхнього і Нижнього Єгипту, фараон Сменхкара, недовго повладарювавши, помер за дивних обставин. Поховали його так само недбало, без будь-якої шаноби, як і «великого батька» Аменхотепа Четвертого, що називав себе Ехнатоном.

Ехнатон накликав на себе немилість Амонових жерців, бо заборонив молитися давнім богам і позачиняв їхні храми. Він оголосив єдиним богом Атона — сонце, а зображення решти богів звелів знищити. Ехнатон покинув давню столицю Фіви і за сотні кілометрів униз по Нілу заснував нове місто, звідки хотів по-новому керувати своєю державою. Люди повинні були тепер молитися одному богові — Атону. Свою нову резиденцію Ехнатон назвав «Сонячним обрієм». Найславетніші митці з усієї країни збудували тут богові-сонцю прегарний храм. Їм дозволялося творити вільно, не оглядаючись на традиції, так, як кожен вимріяв це в своїй уяві.

Давні, звиклі форми щезли, їх замінили нові, досконаліші. Зображення набували природнішого вигляду. Художників і малювальників, різьбярів, будівничих і ремісників, — усіх надихав новий, вільний дух Ехнатона.

Однак Амонові жерці ве скорилися. Потай вони підбурювали військову верхівку проти єретика Ехнатона, запевняючи, що він недбало керує державою, а справу захисту її від ворогів, що почали дедалі настирливіше нападати, доручив своїм бездарним підлеглим.

Несподівано Ехнатон помер. Амонові жерці тішилися, бо новий фараон Сменхкара не був для них небезпечним противником. Та коли виявилося, що він — прибічник Ехнатонових реформ, жерці знищили його. Напевне, народ знав, хто вбив фараона, та жодна людина не наважилася голосно сказати про це.

А Ехнатонові, навіть мертвому, жерці не дали спокою. Його забальзамований труп витягли із саркофага. Невідомо, чи його кинули в Ніл, чи, може, спалили. Вночі вірні Ехнатонові люди потай перенесли його саркофаг до Фів і сховали, разом із частиною погребних дарів Ехнатонової матері Тейе, у невеличкій гробниці в Долині царів.

Як міг боронитися юний наслідник трону Тутанхамон від могутніх ворогів? Він піддався своїм придворним, знову визнав бога Амона і наказав народові молитися йому. На догоду жерцям юний фараон навіть змінив собі ім'я. Досі він звався Тут-анх-Атон, що означало: «Живе втілення Атона». А тепер він назвав себе Тут-анх-Амон і переніс свою резиденцію з «Сонячного обрію» до давньої столиці — до Фів.

Молодий фараон прагнув мирно жити з ворогами свого попередника. Говард Картер добре це знав. Він прочитав напис на пам'ятнику, що його звелів вирізьбити молодий фараон:

«Я знайшов Амонів храм у руїнах, святі місця — порослі бур'янами. Я знову звів святі храми, оздобив їх і обдарував коштовностями. Я вилив із золота й срібла статуї богів і прикрасив їх лазуритом та іншими самоцвітами».

Але щедрість не допомогла молодому фараонові здобути прихильність його ворогів. Він був родичем єретика Ехнатона, і жерці всієї держави жадали його смерті. Миролюбний фараон помер зовсім молодий. Наступником його став верховний жрець Ейє.

Картер міркував: перемігши, жрець-фараон не мав ніякої підстави переслідувати свого переможеного попередника після його смерті. Тож найвірогідніше припустити, що Тутанхамона поховано в Долині царів.

Але чому й досі не знайдено Тутанхамонової гробниці?

ГОВАРЦ КАРТЕР ШУКАЄ ГРОБНИЦЮ ФАРАОНА ТУТАНХАМОНА

ЛОРД КАРНАРВОН ЩИРО ВРАЖЕНИЙ

Зіпершись на малицю, лорд Карнарвон стояв перед входом до гробниці Рамсеса Шостого і дивився на скелясту долину. Він домовився з Говардом Картером тут зустрітися. Та після призначеного часу збігло вже близько години, а Картера й досі ще не було. Безлюдний курний шлях звивався через усе Місто мертвих. Жодне дерево, жодний кущ не милував ока в цій пустельній долині, вкритій уламками кам'яних брил та щебенем. Єдине, що рухалося по землі, була тінь шуліки, який самотньо кружляв у небі.

Лиховісна світова війна нараз перепинила потік туристів, яких раніше щороку повно наїздило в Долину царів. Масове вбивство, що почалося 1914 року, тривало вже три літа. Навіщо потрібно тепер шукати старожитності? Однаково людей нічого не навчило їхнє минуле.

Карнарвон зітхнув. Чи так буде завжди? І чи взагалі варто вивчати й доповнювати історію давнього світу, коли люди розв'язують розбіжність у поглядах і думках тільки з допомогою зброї? Як слушно сказав кілька років тому відомий археолог Девіс, стоячи майже на цьому самому місці:

«Я вивчив написи на гранітних колонах храму в Карнаку й мушу визнати, що сучасні можновладці своєю схильністю до хизування та войовничості значно перевершили давніх фараонів».

Цю думку Девіс висловив 1906 року, коли навіть песимісти ще не відчували ніякої небезпеки війни.

Лорд Карнарвон озирнувся навколо: запустіння в долині було наслідком війни, що вирувала в Європі. Що ж його тримає тут? Для кого він прагне знайти гробниці фараонів? Молоді вчені поміняли свій робочий одяг на військову форму. Тепер уже ніхто не цікавився династіями давньоєгипетських владарів. Гробниці Аменхотепа, Тутмоса і Рамсеса, знайдені тут, у долині, пограбовано ще за давніх часів. І хіба Девіс не казав: «Шукати в цій долині ще не займану гробницю так само безглуздо, як припускати, що всередині скелі живе миша».

Згадавши Теодора Девіса, лорд Карнарвон посміхнувся. Він ніколи особливо не симпатизував розумному, але надто холодному американцеві. Може, через те, що Девіс завше любив глузувати і мав за дурнів усіх людей, котрі не поділяли його поглядів. А ще Карнарвона дратувало, коли, виступаючи з доповіддю, вчений увесь час постукував зігнутим пальцем по долоні. Окуляри раз у раз сповзали йому аж на кінчик носа, та він не зважав на це.

У своїй уяві Карнарвон почув трохи гугнявий голос ученого, коли гой якось вшанував його розмовою:

— Чи давно ви в Єгипті, мілорде, га? Здається, кілька місяців, чи не так? Либонь, гадаєте, що досить вам трохи подлубатися тут кийком у піску, й відразу блисне в очі золотий скарабей з часів Рамсеса Великого? А чи знаєте ви взагалі; мілорде, що єгиптологію треба вивчати? Чи знаєте ви, що я витратив двадцять років на те, аби правильно прочитати ієрогліфи?

Тут він на мить замовк, бо окуляри знову зсунулися вниз. Тоді підняв руку й мовив:

— Як я не годен спіймати в небі шуліку, так і ви не можете без фахового знання розрізнити каменя з давньоєгипетськими письменами від нічого не вартого уламка скелі.

По цих словах він повернувся і пішов. Та раптом спинився й кинув через плече:

— Власне, навіщо ви шукаєте