Жан-Жак Руссо - Сповідь

Верселлі подарувало мені кілька знайомств, які я підтримував, маючи надію, що вони виявляться корисними. Час від часу я відвідував савойського абата на ім’я Гем, наставника дітей графа де Меллареда. Цього молодого і маловідомого юнака, що відзначався здоровим глуздом і освіченістю, я можу назвати найчеснішою людиною, яких мені доводилося знати. Знайомство з ним не обіцяло мені ніякої користі в тій справі, яка мене цікавила, оскільки він не був таким впливовим, щоб комусь мене порекомендувати, але я знайшов у нього щось цінніше, що стало мені у пригоді на все життя: уроки здорової моралі і правила прямодушності.

Мої смаки і мої думки завжди то линули поза хмари, то падали дуже низько, – я був то Ахіллом, то Терсітом, то героєм, то негідником.[31] Пан Гем постарався поставити мене на місце і показати мені мене самого, не надто турбуючись про моє самолюбство, але й не позбавляючи мужності. Він з великою повагою розповів мені про мій характер і мої здібності, але додав, що в мені самому йому бачаться риси, які завадять скористатися моїми талантами у тому розумінні, що вони не стільки стануть мені у пригоді, щоб досягти багатства, скільки допоможуть обійтися без нього. Він намалював мені правдиву картину людського життя, про яке я мав досить хибне уявлення; від нього я дізнався, що навіть серед несприятливих обставин розумна людина завжди має можливість прагнути до щастя і досягти його, що не бува справжнього щастя без мудрості і що мудрість приступна людям будь-якого звання. Він набагато зменшив моє схиляння перед величчю, довівши мені, що ті, хто править іншими, не мудріші і не щасливіші за них.

Він сказав мені дещо, про що я часто потім згадував, а саме: якби люди могли читати в чужих серцях, було б більше охочих спуститися, ніж тих, хто захотів би піднестися над іншими. Ця думка, вражаюче правдива і нітрохи не перебільшена, чимало допомагала мені в моєму житті, змушуючи спокійно залишатися на своєму місці. Абат Гем дав мені перші справжні поняття про честь, яку раніше мій пихатий розум осягав лише в її крайнощах. Він дав мені зрозуміти, що суспільство не цінує високої доблесті, що, піднімаючись надто високо, часто ризикуєш упасти, що старанність і добросовісне виконання дрібних обов’язків вимагає не менших зусиль волі, ніж героїчні подвиги, і може дати більше користі для чесного і щасливого життя, і що незрівнянно краще мати постійну повагу людей, ніж зрідка викликати їхнє захоплення.

Щоб визначити обов’язки людини, нам мимоволі довелося простежити їх походження. До того ж зроблений мною крок, наслідком якого і стало моє теперішнє становище, спонукав нас до розмови про релігію. Читачі вже зрозуміли, що чесний пан Гем, принаймні значною мірою, став прообразом для мого савойського вікарія, і лише обережність змушувала його говорити з осторогою, про деякі речі висловлюючись менш відверто, ніж мій вікарій. Я дослівно переповів публіці всі його настанови, почуття та зізнання, аж до його поради мені повернутися на батьківщину. Тож не розводитимуся більше про наші розмови, зміст яких може стати відомий кожному, скажу лише: його мудрі уроки, що спершу не надто на мене подіяли, заронили в моє серце сім’я доброчесності і релігійності, яке ніколи не в’януло і лише чекало на доторк чиєїсь більш дорогої мені руки, щоб почати давати плоди.

Хоча у той час моє навернення до нової віри було не надто глибоким, я не залишався байдужим до його слів. Розмови з ним мені не надокучали, а, навпаки, привертали мене своєю ясністю, простотою і головним чином щиросердим співчуттям, яким вони були переповнені. Моя чутлива душа завжди змушувала мене привертатися до людей не стільки за добро, яке вони мені зробили, скільки за саму доброзичливість до мене; і в цьому моє чуття ніколи не обманювало мене. Тож я щиро прикипів серцем до абата Гема і став, так би мовити, його другим учнем, і це відразу дало мені користь і стало неоцінимим благом, відвернувши від схильності до пороку, до якого вабило мене неробство.

Та одного разу, коли я найменше думав про це, по мене прислали від графа де ля Рока. Я ходив до нього не раз, так і не змігши поговорити з ним, мені це набридло, і я припинив візити, вирішивши, що він забув про мене або що я справив на нього погане враження. Я помилився. Він неодноразово був свідком того, з яким задоволенням я виконував свої обов’язки біля його тітки, навіть говорив з нею на цю тему і нагадав мені про це, коли сам я вже й думати про це забув. Він добре прийняв мене і сказав, що, не бажаючи тішити мене непевними обіцянками, шукав для мене місце, що це вдалося йому, і тепер він дає мені змогу спробувати кимось стати у цьому житті, а решта залежить від мене самого. Він повідомив мені, що відправляє мене у впливовий і поважаний дім, де я матиму найкращих покровителів, щоб підвищитися на службі, і, хоча перший час зі мною будуть поводитися, як із звичайним слугою, яким я і був ще недавно, я можу бути певен, що недовго залишуся лакеєм, якщо своїми почуттями і поведінкою заслужу кращої оцінки і вищого становища. Кінець цієї промови жорстоко зруйнував блискучі надії, заронені її початком. «Он як! Знову лакей!» – подумав я з гіркою досадою, яку, втім, незабаром згладила моя впевненість у собі. Я відчував, що я не створений для такого звання, і не побоювався, що мене в ньому надовго залишать.

Граф де ля Рок відвів мене до графа де Гувона, головного стайничого королеви і голови знаменитого дому де Солярів. Шляхетна зовнішність і привітний прийом цього поважного старого дуже мене зворушили. Він розпитував мене з цікавістю, і я відповідав йому з цілковитою щирістю. Він сказав графу де ля Року, що у мене приємне і розумне обличчя, і що я, мабуть, справді розумний, але цього ще недостатньо і треба побачити решту моїх якостей. Потім, обернувшись до мене, він сказав: «Дитино моя, починати завжди найважче, але ваш початок не буде надто важким. Будьте розсудливі і постарайтеся сподобатися тут усім – ось поки ваш єдиний обов’язок. Головне – не занепадайте духом, і ми про вас потурбуємося». Він негайно пішов до маркізи де Брей, своєї невістки, і відрекомендував мене їй, а потім абатові де Гувону, своєму синові. Такий початок здався мені доброю ознакою. Я був уже досить досвідчений, щоб зрозуміти,