Айзек Азімов - Фундація

У покоях Вініса Гардін розслабився від ідеального комфорту й, пробурмотівши слова вдячності, прийняв келих якогось алкоголю, який регент наповнив власноруч.

— Це локридське вино, Гардіне, — сказав Вініс, — із королівських підвалів. Справжнє — йому вже два століття. Його заклали за десять років до Зеонського повстання.

Вони випили, і Вініс ввічливо додав, заповнюючи паузу:

— А невдовзі буде Імператор Периферії, а далі… хто зна? Можливо, колись і вся Галактика буде возз’єднана.

— Безсумнівно. Анакреоном?

— Чому б і ні? За підтримки Фундації наша наукова перевага над рештою периферії була б беззаперечною.

Гардін поставив порожній келих і сказав:

— Ну, так, звичайно, якщо не брати до уваги того, що Фундація зобов’язана допомагати будь-якій державі, яка просить її про наукову допомогу. Через високий ідеалізм нашого уряду та велику моральну мету нашого засновника Гарі Селдона ми не можемо надавати комусь особливу опіку. Тут нічого не вдієш, ваша високосте.

Посмішка на обличчі Вініса стала ширшою.

— Якщо висловлюватися популярно, Дух Галактики допомагає тим, хто допомагає собі сам. Я добре розумію, що з власної волі Фундація ніколи б не допомагала Анакреону.

— Я б так не сказав. Ми відремонтували для вас імперський крейсер, хоча моя рада навігації бажала залишити його для себе з дослідницькою метою.

Регент з іронією повторив останні слова:

— З дослідницькою метою! Так! Однак ви б не ремонтували його, якби я не погрожував вам війною.

Гардін зробив примирливий жест.

— Не знаю.

— А я знаю! І ця загроза існувала завжди.

— І досі існує?

— Зараз вже надто пізно, щоб говорити про загрози. — Вініс кинув швидкий погляд на годинник, що стояв у нього на столі. — Послухайте, Гардіне, ви вже одного разу були на Анакреоні. Ви були тоді молоді; ми обидва були молоді. Але навіть тоді ми абсолютно по-різному дивилися на речі. Ви той, кого називають миролюбною людиною, чи не так?

— Гадаю, що так. Принаймні я вважаю, що насильство — це неекономічний спосіб досягнення мети. Завжди існують кращі замінники, хоча іноді вони можуть бути менш прямі.

— Так, я чув про ваш знаменитий вислів: «Насильство — останній притулок некомпетентності». І все ж таки, — регент легенько почухав за вухом, перебуваючи під впливом цієї абстракції, — я б точно не назвав себе некомпетентним.

Гардін ввічливо кивнув і нічого не відповів.

— І при всьому цьому, — продовжував Вініс, — я завжди вірив у пряму дію. Я вірив у те, що треба прокладати прямий шлях до своєї мети й іти цим шляхом. Я багато чого домігся в такий спосіб і цілком розраховую досягти ще більше.

— Я знаю, — перервав його Гардін. — Я вірю, що ви прокладаєте той шлях, який описали для себе і своїх дітей, і він веде до трону, беручи до уваги нещодавню нещасну смерть батька короля — вашого брата — і ненадійний стан здоров’я короля. У нього ж ненадійний стан здоров’я, чи не так?

Вініс насупився, кинувши на нього недобрий погляд, його голос став жорсткішим.

— З вашого боку, Гардіне, було б розумніше уникати певних тем. Ви, можливо, уважаєте себе привілейованою особою як мер Термінуса і тому робите… е-е-е… недоречні зауваження. Якщо це так, то, будь ласка, позбавтеся подібних ілюзій. Я не з тих, кого можна налякати словами. Така моя філософія життя: труднощі зникають, якщо сміливо повертатися до них обличчям, і я ніколи не повертався спиною до жодної проблеми.

— Не сумніваюся. До якої конкретної проблеми ви відмовляєтеся повертатися спиною зараз?

— Моя проблема, Гардіне, полягає в тому, щоб переконати Фундацію співпрацювати. Ваша миротворча політика призвела вас до кількох дуже серйозних помилок, просто тому, що ви недооцінили зухвалість свого супротивника. Не всі так бояться прямих дій, як ви.

— Наприклад? — запитав Гардін.

— Наприклад, ви самі прилетіли на Анакреон і самі прийшли разом зі мною в мої покої.

Гардін озирнувся.

— А що не так?

— Нічого, — сказав регент, — за винятком того, що за дверима стоять п’ятеро поліцейських охоронців, які добре озброєні й готові стріляти. Не думаю, Гардіне, що ви зможете звідси піти.

Мер підняв брови.

— У мене немає бажання негайно піти. Невже ви мене настільки боїтеся?

— Я вас узагалі не боюся. Але це може служити для вас доказом моєї рішучості. Назвімо це однією з дій.

— Називайте це як завгодно, — байдуже сказав Гардін. — Я не турбуватимуся через цей інцидент, як би ви його не назвали.

— Я впевнений, що це ставлення з часом зміниться. Але ви зробили й іншу помилку, Гардіне, більш серйозну. Здається, що планета Термінус є абсолютно незахищеною.

— Звичайно. Чого нам боятися? Ми не загрожуємо нічиїм інтересам і готові бути однаково корисними для всіх.

— І, залишаючись при цьому безпорадними, — вів далі Вініс, — ви допомагаєте нам озброюватися, надаючи особливу допомогу в розвитку нашого флоту, великого флоту. Фактично, флоту, який після того, як ви пожертвували імперським крейсером, є практично непереможним.

— Ваша високосте, ви марнуєте час. — Гардін зробив вигляд, ніби хоче підвестися. — Якщо ви хочете оголосити війну й повідомляєте про це, дозвольте мені відразу ж поінформувати про це наш уряд.

— Сядьте, Гардіне. Я не оголошую війну, а ви ніколи не зв’яжетеся зі своїм урядом. Коли війна розпочнеться — без оголошення, Гардіне, розпочнеться, — Фундація буде своєчасно поінформована про це пострілами з ядерних бластерів анакреонського флоту, яким керує мій син на флагмані «Вініс» — колишньому крейсері імператорського флоту.

Гардін насупився.

— Коли все це станеться?

— Якщо вас справді це цікавить, кораблі флоту залишили Анакреон рівно п’ятдесят хвилин тому, об одинадцятій, і перший постріл буде зроблено, щойно вони побачать Термінус, що може бути завтра опівдні. Можете вважати себе військовополоненим.

— Саме таким я себе й вважаю, ваша високосте, — сказав Гардін, усе ще суплячись. — Але я розчарований.

Вініс презирливо пирхнув.

— І це все?

— Так. Я думав, що момент коронації — північ, самі знаєте, — буде логічним часом для того, щоб почати рух флоту. Очевидно, ви хочете почати війну ще регентом. В іншому випадку це було б більш драматично.

Регент утупився в нього.

— Про що ви говорите, заради космосу?

— Невже ви не розумієте? — тихо сказав Гардін. — Я призначив свій контрудар на північ.

Вініс підхопився з крісла.

— Ваш блеф на мене не діє. Немає ніякого контрудару. Якщо ви розраховуєте на підтримку інших королівств, забудьте про це. Їхні флоти не зрівняються з нашим, разом узяті.

— Я знаю. Я не збираюся стріляти. Усе просто: тиждень тому я підготував повідомлення, що сьогодні опівночі Анакреон буде відлучено від церкви.

— Відлучено?

— Так. Якщо ви не зрозуміли, поясню: кожен священик