Морок Елл - Опера, Морок Елл

Частина дванадцята. В’язниця.

Налі розбудив Бак, підсунув їй під вухо свій телефон:

- Мамоо. – дівчина сіла на дивані, розгублено озираючись, автоматично пообіцяла, - Я ночуватиму вдома, але зараз дуже багато біганини. У мене телефон розрядився. Вибач. Я розповім що можна, не тисни, я розумію що цікаво.

- Радій що мама турбується. Мені он тільки твоя мама й дзвонить поцікавитися чи ми живі, - усміхнувся Бак. Сів біля напарниці, оглянув плече, - Добре гоїться, у відділку штрикну тебе підсилювачем регенерації, завтра й не згадаєш про поранення.

- Як то!? – обурилася Налі, - перше бойове поранення на роботі, а я не згадаю? Є ні, я пам’ятатиму. Відзнака від клієнтів.

До в’язниці зранку поїхали усі четверо. Алі наче й не спала. Під денним світлом видно було що у принцеси від хвилювання і втоми сині кола під очима. Дак також майже не спав, але здавалося що він взагалі невтомний. Він відсканував усі документи до останньої квитанції, й зранку віддав Налі маленьку флешку схожу на застібку з кристаликом. Сказав що документи заховав, до суду.

Алі й Дак залишилися у машині, після дня скорботи коли ховали вбитих, перед дверима в’язниці зібралися не тільки охочі до новин журналісти й блогери а й підкуплені протестувальники, які вимагали для ла Гранджа смертної кари без суду.

Налі і Бак зайшли із внутрішнього двору, через службовий вхід. Їх добряче пошарпали по дорозі вимагаючи відповідей.

Чергові доглядачі зустріли слідчих групи П, наче вони булі віковічними ворогами людьми нижчого сорту. Налі вперше зіткнулася із таким ставленням. Вперше подумала що її не дивує тепер бунт Тая.

Черговий провів слідчих до кімнати допитів. Темна кімната, стіни пофарбовано у темно-сірий колір, сталевий стіл із кріпленнями для кайданків, прості сталеві стільці. Оди прикручений до підлоги.

- Як тут у них усе, - бубонів Бак, - Як у зоопарку, де тримають диких тварин.

- Небезпечних і хижих, - докинула Налі.

Слідчі відділу вбивств групи П сиділи півгодини, у цьому закладі любили промаринувати відвідувачів, не залежало кого, не міністрів звичайно з високопоставленими чиновниками. такі вже уклалися звичаї.

Бак і Налі розуміли що за ними спостерігають, їх підслуховують. Бак грався у кульки на своєму телефоні, Налі читала на телефоні висновки судмедекспертів.

Двері у кімнату для допитів відчинилися й до кімнати ввели щось дійсно схоже на монстра із жахливчика. Височезний худий Тай йшов короткими кроками, бо мав кайданки на ногах і руках. Ланцюги дзвеніли. Руки були замкнені за спиною, доглядачі тримали його намагаючись ледь чи не вивернути йому лікті. Жовтий комбінезон висів на Таєві мокрим мішком, пошарпаний брудний. Довге мокре й брудне волосся розпатлане закривало обличчя, зліпилося на спині, Тай не мав можливості прибрати його.

Слідчі шоковані різницею між тим кого вони бачили у театрі і тим хто стояв перед ними зараз, мовчали.

Тая посадили на стілець який було прикріплено до підлоги, примкнули ланцюги до підлоги й до стільця. Один з в’язничних ще спеціально скуйовдив й без того розпатлане волосся на голові Тая. Й Налі почула тихе загрозливе гарчання.

Тюремник засміявся, та руку прибрав, мовив до поліцейських:

- Обережно трясця, бо воно дике як найдикіший пустельний кіт, й вгризти може. Ми вже мріємо позбутися цього перевертня.

- Перевертня? – перепитала Налі.

- Ми його так назвали, бо кидається гівнюк як тварюка дика. Коли його повісять вся тюрма матиме свято, - докинув другий тюремник, й обидва вийшли.

- Добрий ранок пане ла Грандже, - мовив Бак, - Ви говорити можете?

- Язика мені ще не обрізали, - хмикнув Тай.

- Якщо маєте якісь скарги на працівників в’язниці скажіть, ми спробуємо допомогти.

Тай сміявся, мотнув головою намагаючись закинути волосся назад. Налі побачила зовсім шалені сині очі, в’язень здавався трохи божевільним.

- А зараз ранок? – запитав Тай.

- Так, восьма ранку, - відповіла Налі, вона навіть трохи відсторонилася, настільки лячно виглядав тепер ла Грандж. Цивілізована аристократичність злетіла з нього наче пил.

- Дякую, хоч знатиму, - відповів Тай.

- Де вони вас тримають, що одяг мокрий? – запитав Бак.

- У підвалі, там вода на підлозі, камера півтора на півтора, але бойлер у сусідній кімнаті, хоч не холодно.

- Вас годують? – запитала Налі.

- Ні сказали що їжу потрібно заслужити, - відповів Тай, - А я не служу. У вас є ще якісь новини крім часу. Я хочу побачити наречену і батьків.

- Алі під захистом Дака у машині біля в’язниці. Ваші батьки вчора штурмували тюрму, також вимагають зустрічі з вами. Та Алі й Дак їх забрали бо у них почали кидатися шматками смердючого тіста, - відповів Бак.

- Люди завжди були такі? Чи я не помітив як вони збожеволіли? – хмикнув Тай, й знову мотнув головою щоб скинути волосся зі спини.

Налі підскочила до дверей, двері було замкнено у віконечко посеред дверей зиркнули злі очі:

- Щось сталося?

- Зніміть з нього ті ланцюги, - наказала Налі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍