Лія Серебро, Олена Арматіна - Його інвестиція. Міняю інвестора. Частина 2., Лія Серебро, Олена Арматіна

Моє серце стислося від цих слів.

— І ти вирішив, що зможеш врятувати її? — тихо запитала я.

— Я був дурнем, — він ледь посміхнувся, гірко й без надії. — Хотів стати для неї шансом на нове життя. Дати їй те, чого вона була позбавлена. Але Амíра ніколи не забула того болю. Вона втратила віру в людей, і знаєш, що найгірше?

Я мовчала, але він вже не потребував відповіді.

— Вона втратила віру в себе. Вона завжди думала, що я обрав її, бо не зміг бути з кимось іншим. Що вона — просто тимчасова зупинка на моєму шляху.

Його очі були наповнені сумом, але й щось більше ховалося за цим поглядом.

— А хіба не так? — раптом запитала я, відчуваючи, як щось всередині мене зрушило.

Емір різко повернувся до мене.

— Я дав їй все, що міг, — сказав він різким тоном. — Але ти права. Я ніколи не любив її.

Це зізнання висіло у повітрі, важке, немов камінь.

— Тоді навіщо було продовжувати? — не втрималася я. — Ти знав, що вона нещасна, що ти не кохаєш її. Навіщо було тримати її тут?

Емір знову повернувся до вікна.

— Бо я боявся. Боявся, що якщо я її покину, то вона зламається остаточно. І, можливо, тоді я б не зміг пробачити собі.

Ми довго мовчали. Я відчувала, як цей чоловік бореться з власними демонами.

— А тепер? — нарешті запитала я.

— А тепер... — його голос зірвався. — Я бачу, що жалощі не рятують людей. Вони лише калічать більше. І найгірше те, що я, намагаючись допомогти, сам став тим, кого вона ненавиділа.

— Емір... — я не знала, що сказати.

Він важко опустився на крісло навпроти мене, взяв у руки бокал, але навіть не зробив ковтка.

— Аміра завжди думала,  що вона для мене — тягар. І, можливо, вона права. Я намагався стати для неї кимось, ким ніколи не був. І саме тому вона шукала любов десь ще.

— Це не виправдання для зради, — різко відповіла я.

Він похитав головою.

— Ні, не виправдання. Але я розумію, чому вона зробила те, що зробила.

Його слова були такими простими, але водночас важкими для мене. Я зрозуміла, що це не просто історія про зраду. Це історія про двох зламаних людей, які намагалися втриматися разом, але лише ранили одне одного.

— І що тепер? — запитала я, спостерігаючи, як він повільно потягує віскі.

— Тепер я зроблю те, що мав зробити давно, — сказав він, дивлячись прямо на мене. — Я більше не буду рятувати тих, хто цього не хоче.