Агата Задорожна - Мистецтво брехні, Агата Задорожна

– Що таке? – запитала я в нього ніжно. – Думаєте, я буду з вами панькатися? 

Леонард сів так рівно, наче у нього в спині була палиця. 

– Ви не можете не приймати відповіді через те, що ми не так говоримо. Це неправильно!

Я трохи схилила голову і постукала пальцем по підборіддю. 

– Та що ти говориш… А востаннє, коли я перевіряла, саме це я й можу робити. 

Бойовики на задніх партах засвистіли вдоволено, але я змусила їх змовкнути одним рухом руки. 

– Але якщо тобі так складно говорити, Вейленде, можеш писати. Очікую аналіз цього підручника на дванадцять сторінок не пізніше, ніж до середи. 

На щоках в Леонарда застигнув збурений рум’янець, але він тільки педантично кивнув і поправив окуляри на носі. Я відвернулася до нього і знову взялася за книгу, підіймаючи її в повітря. 

– Повернемося до наших баранів. Те, що ви згадали – це далеко не все, що не так з цим текстом, і я розчарована, що ніхто більше цього не зауважив. Колір магії? Коли ви востаннє помічали, що ваші чари мають якісь барви?

Студенти переді мною щось забурмотіли собі під носа та перезирнулися між собою. 

– Магія не має кольору, – зрештою розтовкмачила я, втомившись від тиші. – Є десятки інших параметрів, якими її можна вимірювати, але колір точно не входить у їхнє число. Про місяць і його зв’язок з чарами розуму я взагалі мовчу… То це по цьому підручнику ви вчилися увесь час?

Грета кивнула, і я закотила очі. 

– Тоді я не здивована, що ви повні нулі у менталістиці. Перевчитися після такого буде непросто і не знаю навіть, чи взагалі можливо. Втім, – зупинила себе я на мить, – вас рятує те, що більшість не вчилася взагалі. Ваші голови абсолютно пусті, а це значить, що в них ще можна щось вкласти. 

Кілька студентів розсміялися. 

– Але тому, хто писав цей підручник, варто б руки повиривати. Тут немає жодного слова правди – одні тільки брехливі теорії, неробочі заклинання і дурні експерименти, – я погортала сторінки, але бачила, що студенти дивляться на мене із захватом і дрібкою страху. – І який бовдур міг таке вигадати?

Двері за моєю спиною скрипнули, і я на мить застигла. Кинула погляд на студентів попереду, і на їхніх лицях з’явився добре знайомий мені вираз очікування хорошої вистави.