Яра Крихта - Споріднені душі: Розірваний зв'язок, Яра Крихта

Всередині щось стислося. Власне… Він здогадувався. 

– Це не звучить, як комплімент, але я казав, що готовий.

Мія гірко усміхнулася:

– Ти непогана компанія, справді. Просто… я у відчаї, і ти раптом так часто поруч.

У грудях розгорівся той знайомий біль, але цього разу Айдас лише ледь помітно кивнув.

– Я радий бути поруч, коли тобі потрібна компанія.

Обоє згадали той зірваний концерт, притихли. 

Серце Айдаса так різко пробрало болем, він не витримав:

– Я вибачився. І я спробую виправити те, що накоїв. 

Ох, його родина зневажатиме його. Прокляне. Вони влаштовуватимуть нападки на Мію, і поховають її живцем за ту пісню… Вони явно будуть жорстокіші, ніж він. 

– Але я однаково хочу заспівати пісню твоєї матері… 

– Це добром не закінчиться, моя родина влаштує тобі тисячі бід за таке.

Вона дивилася на нього, в погляді – благання та печаль, розбите серце, біль... І він відчував, що більше не може відмовляти цій дівчині. 

Айдас відчував її печаль, наче та проникала в кожну його клітину, ставала його власною. Її емоції були неймовірно заразними – коли вона сміялася, його серце тепліло, коли вона тужила, йому хотілося кричати від болю. А зараз цей сум здавався нестерпним. 

Він не міг більше відмовляти чи намагатися погасити свої заплутані почуття. 

Дивився на неї, і його погляд ковзнув по її образу. Вона була неймовірно гарною – її темне руде волосся м’яко спадало на плечі, виграючи на світлі скромного залу ресторану, як розпечене золото. Її шовкова зелена сукня підкреслювала струнке тіло, ніжно облягаючи талію і роблячи її такою тендітною, такою вразливою. Акуратні груди, ніжні руки… Руки Мії були тонкі й бліді, з довгими пальцями, такими, що можна було одразу впізнати в ній музикантку. Її ключиці, що проглядали крізь виріз сукні, були, як витончена робота скульптора – ніжні, крихкі, делікатні. Вона була втіленням краси і вразливості одночасно.

Кожен її рух, кожен погляд здавалися йому магічними. Він не міг відвести очей.

І… О Небеса.

Айдас різко опустив долоню на її шию, відчуваючи під пальцями ніжну, прохолодну шкіру. Її подих збився, і перш ніж вона встигла щось сказати, він нахилився ближче і поцілував. Це був порив, сильний і неконтрольований, ніби все, що він стримував досі, вирвалося назовні за одну мить.

Мія завмерла, не відповідаючи на його поцілунок, ніби не знала, як реагувати. Її губи залишалися нерухомими, вона була приголомшена, розгублена. Але Айдас не зупинився. Його серце калатало так сильно, що він ледь відчував власне тіло. Біль, який переслідував його протягом стількох днів, зник. Він відчув це настільки різко, що на мить навіть забув, де вони знаходяться. 

Біль, який раптом став частиною його життя, просто розчинився.

І тоді його свідомість прояснилася, ніби зникла густа імла, що оточувала його думки. Всі ті суперечливі почуття, що затьмарювали його розум, відійшли в минуле. Він кохав її, вона створена для нього. О Боже, як сильно він кохав її, наче закохувався щоразу, як бачив її. І це було не просто кохання. Це відчуття було настільки потужним, що його світ зруйнувався в одну мить.

Ця дівчина… 

Така талановита.

Така красива.

І така нещасна в своєму темному порожньому маєтку… 

…

…Відштовхнула його від себе, різко підвівшись на ноги. Її долоні, які штовхнули його в груди, повернули біль, зруйнували ту мить, яка нагадала Айдасу, що життя це не круговоріт роботи, дому та рутини. Що в житті має існувати щось справжнє, щось більше… 

Вона не знала, що вони споріднені душі, – ось чому сердилася, а не відчула те саме, що й чоловік. 

– Міє, ми… – раптом почав, не вірячи, що збирається це озвучити.

Та чи буде щаслива, якщо дізнається, що за кретин надокучає їй? Не про таку споріднену душу Мія мріє… 

– Не чини так зі мною… – вона перебила чоловіка, схопила своє пальто в руки, перелякано притиснувши те до грудей. 

– Міє, чекай, – Айдас хотів підвестися, але біль сковував його тіло, не даючи навіть дотягнутися до пальці – клятий ціпок стояв надто далеко в кутку. – Давай поговоримо. Вибач, я… 

– Як я можу?! – вона швидко накинула пальто. – Як я можу, гадаєш, вчинити, якщо ти зруйнував мене? Я маю відповісти на це? Ні, дякую, я краще залишуся з холодним розумом і продовжу ненавидіти тебе, доки…

Доки… 

– Доки я все не виправлю?

Вона кивнула, фиркнула:

– І хто дозволив тобі вкрасти мій перший поцілунок? Я берегла це для людини, яка дарована мені Небесами, а не для тебе, – останнє слово прозвучало так зневажливо. – Не грайся зі мною.

Боже, що… Звісно, вона ж ще така юна…

Айдас ледве міг відповісти, біль затьмарив його голову, і все перед очима покрилося сірими плямами.