Лія Серебро - День падіння з висоти., Лія Серебро

20

-Тебе вже точно не впізнати! Поводься невимушено! - підказала Оксана, коли я повернулася.

-Думаєш, пронесе? - видихаючи від хвилювання, запитала я.

-Я спостерігала за ним, поки тебе не було! Принесли два столові прибори. Він явно когось чекає! - відзвітувала Оксана.

-Заразом і подивимося кого! - намагаючись здаватися зібраною, відповіла я. Руки тремтіли зрадницьки. Апетит пропав, і я як укопана в окулярах не зводила погляду з його столика.

-От скотина то! - прошипіла Оксана.

-Хто? - здивувалася я.

-Твій цей Олександр!

-Чому? - я спробувала посміхнутися.

-Ну явно чекає на жінку! - Дякую! - вставила Оксана, коли нам принесли замовлення.

-Пригнися трохи, мені не видно... - попросила я.

-Давай ти спиною сядеш, я дивитимусь безпалевно й одразу коментуватиму. - запропонувала Оксана.

-Він сам спиною сидить до нас, навряд чи помітить, а якщо повернеться, мало шансів, що впізнає мене. Я не повинна тут бути... Чорт! Аліна!!! - майже викрикнула я і прикрила рот рукою.

   Оксана різко повернулася в його бік.

-Не обертайся, не привертай уваги! Брехав, що не спілкується з нею, брехав, що вона йому огидна! Пішов із дому, щоб пообідати з нею! - затараторила я.

-Хто така Аліна? - запитала Оксана, все ще боковим зором намагаючись розгледіти її.

-Його колишня... Будемо сидіти тут, поки вони не підуть!

    Я взялася їсти бургер, хоча й шматок у горло не ліз, треба було потягнути час.

-Увімкни камеру на телефоні, направ як можеш, на них, нехай записує! - запропонувала Оксана.

-Я вже давно так зробила... - вказала очима на телефон, влаштований між сільничкою і перечницею.

-Зрада на обличчя! Я б на твоєму місці не шифрувалася більше! Встала б і вчинила скандал!

-Нема ще зради! Вони навіть не обідають. Просто про щось говорять...

-А чого він із колишньою тишком-нишком зустрічається? - цілком ризонно запитала вона.

   Я видала щось на кшталт вимученої усмішки.

-Вона його не може в спокої залишити! Намагається повернути...

-А то я бачу! Вони цілком собі мило розмовляють! Іди й вчепись їм обом у пики! Виколи їй очі виделкою! - роздухарилася Оксана не на жарт.

-Я боюся його... - ледве чутно прошепотіла я.

-Не вірю своїм вухам! Так! А тепер докладніше! Що в тебе з ним і чому ти його боїшся? Мене не обдуриш! Я бачила, що щось не те з тобою! Колися!

-Не кричи так! Тихіше! - зробила я зауваження, притулилася ще більше до столу і знову звернула на себе увагу сторонніх.

      Аліна присіла до нього за столик. Я не дихаю. Спостерігаю. Оксана щось бубонить і намагається достукатися до мене, але я не чую.

-Поїхали зі мною, я заберу всі картини і звалю від нього... - не відводячи погляду від того, що відбувається за їхнім столиком, сказала я на півтонах.

-Так просто? Підеш і не розберешся з ним? Ти чому його боїшся? Він бив тебе? Точно!!!- вигукнула вона, тицьнувши пальцем у моє передпліччя. - У тебе ж синяк розміром із персик!

-Не бив! Заспокойся! Це випадково... Захопився, коли ми займалися коханням...

   Я спробувала відвернути її увагу від синця. На зап'ястях теж було видно садна, але я прикрила їх довгим рукавом лонгсліва.

-Нічого собі захопився і лупанув битою??? - не втрималася вона. - Правильно про нього дівчатка говорили! Він садист і нелюд! Зараз піду і плюну їм у тарілки!

-Так! Вставай! Поїхали! - я рішуче піднялася зі стільця і тут же грузно впала на нього. - Сиди... - прошепотіла я.

  Олександр і Аліна встали з-за свого столика. Вона пішла вперед, а він за нею.

-Оксано, вийди й подивися, куди вони зібралися... - відчайдушно попросила я, не наважуючись видавати себе.

  Та охоче пішла за ними й одразу ж повернулася назад.

-Сіли в його машину і поїхали... - відзвітувала вона, не дійшовши до нашого столика.

-Мляяяяя... - протягнула я.

-Ти точно не бажаєш влаштувати йому скандал, викинути його речі з вікна і вигнати? Я дивуюся твоєму спокою! Чи очкуєш так, що тверезий розум втратила! - дивувалася Оксана, все ще розглядаючи людей за вікном.

-Я живу в нього, куди вигнати? Себе зараз поїду і вижену звідти. Речей не багато, картини шкода...- з жалем зазначила я.

-Себе не шкода? Ти любиш його? Як ти тримаєшся взагалі? - запитувала вона, маючи яскравий темперамент.  Така дівчина, як Оксана, вже точно не спустила б своєму чоловікові таке з рук.

-Себе шкода... Так... Люблю його і не переношу одночасно... І я не тримаюся! У мене пожежа всередині! - відповіла я неусвідомлено по порядку на запитання Оксани.

-Скільки ти з ним? - уточнила вона.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍