Настя Лайт - Благородство злодюжок, Настя Лайт

Я перерізала мотузки так швидко, як тільки дозволяли тремтячі руки, і скочила на ноги. Запізно. Мої переслідувачі вже були десь за метр від мене! Вже знайомий мені сірий заєць, який, вочевидь, був найшвидший в компанії, з маніакальним вогнем в червоних очах вже підстрибнув і летів просто на мене! Мені не лишалося нічого, крім як виставити перед собою кинджал, на який створіння зі стрибка і налетіло…

О ні… Що ж я накоїла?! Я… я тепер вбивця…

- Ні-ні-ні-ні-ні! Я не хотіла його вбивати! – моїми щоками текли сльози. Я ще ніколи не вбивала жодної тваринки, тим паче розумної. Тарганів, так, давила, комарів вбивала, але ж не тварин чи розумних істот…

- Дивна баба, - прогудів дивний одноокий єнот. – Плаче над своїм убивцею.

- Дивна, дивна баба, - підтвердив моторошного вигляду пошарпаний великий пацюк.

- Я не баба, а дівчина, - попри трагічність ситуації я не могла не обуритися. – А ви – безсердечні створіння! Ваш друг помер, а вам і байдуже! Як так можна?!

- Можна, - вишкірився єнот. – Нам більше м’яса дістанеться.

- Більше, більше, - кивнув щур.

Я акуратно поклала зайця на землю і почала обережно відступати. Мій бездоганний ельфійський зір трохи затуманювали сльози. Вам може здатися, що я марно тут страждаю і оплакую, адже цей заєць хотів убити мене, тож фактично його прибила не я, а карма, але все одно я… я не можу змиритися з думкою, що вбила живе створіннячко.

А зараз мені, схоже, доведеться вбити ще двох…

- Ха, вам не здихатися так просто Косого! – заєць… ожив. – Мене не вбити якоюсь жалюгідною залізякою!

- Живий, - полегшено зітхнула я.

- Живий, - розчаровано протягнули єнот і щур.

- Ага, - самовдоволено кивнув заєць. – А тепер в’яжіть її!

Єнот і щур спробували схопити мене і зв’язати, але я швиденько їх розкидала по галявинці (не дарма ми з Летою стільки тренувалися!). Я вже думала, що перемогла і тепер треба вшиватися, коли заєць вдався до хитрощів і накинув на мене сітку, в яку було вплетене важке каміння. Звідки він взяв цю зброю я не знаю, але камінці боляче вдарили мене по голові, по обличчю, по спині і взагалі я підозрюю, що на мені щойно з’явилася купа синців. Я ще й остаточно заплуталася в плетінні сітки і виплутати мене можна було тільки з допомогою ножа.

Та хай ця гордість іде лісом! Як там того дракона звати?! Не знаю! О, світло!..

- Солодких снів, кралю, - вишкірив гострі жовті ікла заєць і вдарив мене по голові якоюсь палицею…