Колектив авторів - Конституція України. Науково-практичний коментар

звертаються при порушенні прав на місцеве самоврядування «зсередини». У цьому випадку мова йде про порушення органами і посадовими особами місцевого самоврядування, а також окремими юридичними особами і громадянами законодавства про місцеве самоврядування. З одного боку, незаконні дії (бездіяльність) таких суб’єктів є приводом для звернення до суду громадян для захисту прав у сфері вирішення питань місцевого значення (порушення законодавства про вибори до органів місцевого самоврядування, перевищення органами і посадовими особами місцевого самоврядування владних повноважень та ін.), з другого боку, порушення законодавства ініціює судові позови з боку відповідних органів державної влади, сферу діяльності яких зачіпає відповідне порушення (спори про компетенцію, невідповідність статутів нормам законодавства та ін.).

Отже, питання захисту прав місцевого самоврядування виникають у різноманітних правових відносинах із полісуб’єктним складом їхніх учасників. Крім того, це обумовлюється великою кількістю об’єктів, які потребують такого захисту, найпріоритетнішими з яких є: права громадян на місцеве самоврядування; права територіальних громад та їх органів на місцеве самоврядування; суб’єктивні права і свободи людини та громадянина, більшість з яких реалізуються у сфері місцевого самоврядування.

Сутність судового захисту як гарантії прав місцевого самоврядування виявляється в її функціях: 1) поновлювальній — поновлення порушених прав місцевого самоврядування; 2) забезпечувальній — забезпечує безперешкодне здійснення місцевого самоврядування у подальшому; 3) попереджувальній — сприяє попередженню порушень прав місцевого самоврядування; 4) інформативній — рішення суду дозволяють виявити неповноту і прогалини правового регулювання у сфері місцевого самоврядування; 5) компенсаційній — відшкодування шкоди, завданої громадянам незаконними діями органів державної влади і органів місцевого самоврядування; 6) ідеологічній — вплив судових рішень на забезпечення правового порядку функціонування місцевого самоврядування, формування правосвідомості депутатів місцевих рад, службовців органів місцевого самоврядування та населення в дусі дотримання і виконання законодавства про місцеве самоврядування.

Судовий захист займає центральне місце в системі правових гарантій місцевого самоврядування. Звертатися до суду за захистом своїх прав у галузі місцевого самоврядування можуть громадяни, органи та посадові особи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, якщо їх діяльність пов’язана з вирішенням питань місцевого значення. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, у тому числі в галузі місцевого самоврядування.

Передбачене коментованою статтею право органів місцевого самоврядування на захист своїх прав у суді є важливим засобом виконання їх рішень, які відповідно до ст. 144 Конституції є обов’язковими на відповідній території, якщо вони прийняті в межах, визначених законом (див. коментар відповідної статті). Це пояснюється тим, що невиконання або неналежне виконання законних рішень органів місцевого самоврядування з боку органів та посадових осіб державної влади, інших органів та посадових осіб місцевого самоврядування, громадян, підприємств, установ, організацій є порушенням прав і свобод у сфері місцевого самоврядування. Чинне законодавство передбачає юридичну відповідальність тих суб’єктів, які порушують права місцевого самоврядування. Так, виходячи з норм Конституції відповідальність несе держава, коли вона не виконує офіційно прийнятих на себе зобов’язань, якщо внаслідок цього було нанесено шкоду будь-кому. Передусім усе це належить до діяльності із захисту прав і свобод людини і громадянина. Такий висновок корелює із ст. 3 Конституції України, в якій закріплено, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини і громадянина (у тому числі — і права на місцеве самоврядування) є головним обов’язком держави (див. коментар відповідної статті). Тому невиконання покладених на себе державою обов’язків у цій галузі має вести за собою її відповідальність. Також, згідно із ст. 56 Конституції кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Держава відповідає також за рішення судів, які прийняті з порушенням законів та завдали шкоди громадянам. У руслі даного підходу п. 3 ст. 73 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлює, що місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи та організації, а також громадяни несуть встановлену законом відповідальність перед органами місцевого самоврядування за заподіяну місцевому самоврядуванню шкоду їх діями або бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у межах наданих їм повноважень. Крім того, відповідно до чинного законодавства передбачається, що органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування (ч. 4 ст. 71 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»), Процедура звернення до суду посадових осіб місцевого самоврядування, окремих громадян встановлюється у відповідних процесуальних кодексах (Кодексі адміністративного судочинства України, Цивільному процесуальному, Господарському процесуальному та Кримінально-процесуальному кодексах України).

Слід зазначити, що судовий захист прав місцевого самоврядування здійснюють всі органи судової влади — Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції. Правосуддя в Україні здійснюється у формі конституційного, адміністративного, цивільного, господарського та кримінального судочинства. Так, при застосуванні нормативних актів органами державної влади та органами місцевого самоврядування часто трапляються ситуації, коли той самий припис за однакових та різних обставин тлумачиться неоднозначно. Вітчизняна практика свідчить про наявність випадків порушення встановленої Конституцією України процедури розгляду, ухвалення або набрання чинності нормативними актами, невідповідності їх Конституції або перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті. Розгляд цих питань віднесено до компетенції Конституційного Суду України. У тих випадках, коли відповідність правових актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів, Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України є сумнівною, ці акти можуть бути визнані Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції. Рішення та висновки Конституційного Суду України є одним з найефективніших способів охорони і захисту прав та законних інтересів місцевого самоврядування.

Процедура захисту прав та охоронюваних законом інтересів місцевого самоврядування в системі судів загальної юрисдикції регламентується Кодексом адміністративного судочинства України (2005 р.), Кримінально-процесуальним кодексом України (1960 р.), Господарським процесуальним кодексом України (1991 р.) та Цивільним процесуальним кодексом України (2004 р.). Так, при розгляді справи у кримінальному процесі питання щодо захисту прав та законних інтересів місцевого самоврядування виникають переважно у випадках, коли: орган місцевого самоврядування або його посадова особа бере участь у процесі як цивільний позивач, оскільки раніше при вчиненні злочину були порушені права місцевого самоврядування; посадова особа місцевого самоврядування виступає у процесі як потерпілий, оскільки раніше ця особа зазнала майнової, фізичної або моральної шкоди від особи, в діяннях якої є ознаки злочину, а вчинене діяння може бути пов’язане із виконанням цією особою службових обов’язків; посадова особа органу місцевого самоврядування виступає в процесі як обвинувачений (підсудний).

На відміну