Уляна Пас - Холодна ніжність, Уляна Пас

Деякий час просто сиджу, прислухаючись до звуків за дверима, а тоді лягаю поверх покривала, обіймаю себе руками та засинаю. 

Мені здається, що спала я одну хвилину. Прокидаюсь, коли за вікном світить сонце, а у мене таке відчуття, наче хтось оселився у мене в голові та б'є молотком зсередини. 

Живіт болить від голоду, а голова розколюється. Тягну ноги у ванну кімнату і практично не впізнаю себе у дзеркалі. Обличчя бліде, губа розбита, а волосся в різні боки стирчить. 

Мию обличчя та руки, а волосся заплітаю в косу. Відчуття  безвиході накриває і не дає думати. Я наче в клітці. І скільки б не металась туди-сюди – це нічого мені не дасть. 

Коли повертаюсь у кімнату, бачу на порозі Алекса. Він розглядає мене прискіпливо і коротко кидає: 

– Ходімо! 

Вирішую не сперечатися. Це вперше мені дозволили вийти з кімнати, то чому не скористатися цим? 

Ми йдемо вниз, і я не можу відвести погляду від його широкої спини. У будинку тихо, і я сподіваюсь, що Діана не вистрибне зараз з якогось кута і не почне мене лупцювати. 

Алекс пропускає мене в кабінет, а тоді заходить сам. 

– Сідай! – киває на крісло, що стоїть біля столу, і я сідаю туди. Він же, як господар цього дому, розміщується з іншого боку у шкіряному кріслі. 

– Ти мене відпустиш? – питаю з надією. 

– Не подобається у мене в гостях? – Алекс криво усміхається і концентрує погляд на моїй розбитій губі. Я ж відчуваю, як на очі навертаються сльози, і відводжу погляд. – Якщо ти підпишеш один документ, я тебе відпущу. 

– Який документ? – напружуюсь і знову дивлюсь на Алекса. Мені не подобається його усмішка. Нічого хорошого вона мені не обіцяє. 

– Ось, – Алекс кидає мені чорну теку, і я розгортаю її. Вже з перших літер розумію, що нічого хорошого чекати не варто. 

Шлюбний контракт… 

– І що це означає? – дивлюсь на нього. 

– Ти станеш моєю дружиною, Алісо, – заявляє таким тоном, наче в цьому немає нічого дивного. – Можеш прочитати всі пункти, а якщо не хочеш – я поясню коротко. Ти не будеш претендувати на моє майно, натомість я буду мати повне право розпоряджатися твоїм. 

– З чого ти взяв, що я це підпишу? – ціджу. – Батько мене вб'є. 

– Не думаю, – Алекс нахиляється через стіл і дивиться мені в очі. – Ти ж його єдина донька. 

Схоже, Алекс зовсім не розуміє, чого від мене хоче. Це не шлюбний контракт. Це мій смертний вирок.

– Я не буду підписувати! – випалюю і закриваю теку. – Можеш робити зі мною, що хочеш! Хоч вічність тут тримай! 

– Подумай добре, Алісо. Тільки-но ти залишиш тут свій підпис, я тебе відпущу. Мої люди відвезуть тебе, куди скажеш. 

– Ти обіцяєш? – шепочу, а голос тремтить. 

– Обіцяю, – відразу відповідає. – Не хвилюйся, це всього лише формальність. Насправді останнє, чого я хочу – це одружуватися з донькою Кравця. Цей контракт не дасть Роману змоги одружити тебе з Владом чи з будь-ким іншим. А ще… я зможу розпоряджатися твоїм майном. 

– У мене нічого немає.

– Це ти так думаєш, – усміхається. – То як? Твоя свобода натомість на один підпис. Вирішуй, Алісо. 

Алекс більше не називає мене синичкою. Він мене ненавидить точно так само, як і його сестра. Йому байдуже, що буде зі мною далі. Мабуть, саме це болить мені найбільше. 

Усім байдуже.

Беру в руку ручку і знову розгортаю теку. Кілька секунд вагаюсь, а тоді залишаю свої підписи, де потрібно. 

– Я думав, що ти відмовишся, – Алекс не приховує свого здивування. 

– Це ще раз доводить, що ти зовсім мене не знаєш, – кажу. – Тепер я вільна? 

– Автомобіль чекає на вулиці. Твої речі, – Алекс дістає з шухляди мій телефон і сумку. Забираю їх і, не прощаючись, йду до дверей. Я хочу щось сказати на прощання, щоб він зрозумів – я не погана, але у горлі досі клубок і плакати так сильно хочу, що дихати не можу.

Краще мовчати. Все одно мої слова нічого не змінять.