Ксенія Демиденко - Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко

До приїзду батька й Світлани Леонідівни я вже  нормально могла ходити й говорити. Батько «проковтнув» байку, яку ми всі дружно йому розповіли. Благо лікарка випарувалася, отримавши від дядька Романа гроші за мовчання, зате Танька активізувалася, завалила питаннями й пропозиціями.

Радий, що зі мною все гаразд і я нікуди не ділась, батько потіг дядька Рому на кухню й вони там довго говорили, а також відзначали «велике перемир’я» на фоні мого знайдення.  

—    Прикинь, вони вирішили, що тебе терміново треба заміж видати, щоб  чоловік за тобою наглядав, а то, бач, вкрай непутяща, телефони кидаєш, на кіч кудись вієшся, про татусів   зовсім не дбаєш,- видала Танька, повернувшись  з кухні, куди начебто ходила за яблучком для мене. Партизан ще той.

—    Ти підслуховувала? Фу! – вирішила пристидити Таньку, але ж цікавість така звірушка, гризе, не питає, а я спитала:

—    І за кого- не казали? – якщо вже свій шпигун попрацював, то хоч усю інфу треба знати.

—    По ходу, за якогось Вадіка. Що за фрукт? – Танька так скривилася, немов то стояло її питання заміжжя з Вадіком.

—    Є один. Водій дядька Роми, - пояснила без ентузіазму.

—    Симпатичний? – в очах уже цікавість.

—    Да так, нічого. Але я не хочу заміж… за Вадіка…- без вагань зізналася, готова все це повторити моїм п’яненьким татусям, які наполегливо  зібралися влаштувати моє життя.

—    Не хочеш, не підеш! Я можу Вадіка на себе перемкнути. А чо? На деякий час, поки ти охмуриш свого Романа Павловича. Я тобі хочу сказати, шикарний дядько. Питання, правда, вирішує танкоподібно, а так – є на що глянути. Тільки шкутильгає…

—    Йому нещодавно гіпс зняли з ноги, -  пояснила. – Він мене ні в гріш не ставить, сприймає, як дитину, і взагалі… Проте, цілується класно…

—    Нінок, у вас такі дивні стосунки, що я в глибокому шоці.  Нещодавно читала класифікацію подружніх пар, то один з видів якраз так і називається «тато – донька». І ти знаєш, не найгірший варіант. Я знайду той журнал. Здається в «Наталі», чи в «Космополітані». Якщо мамка не викинула. Блін, я мамці обіцяла, що  до сьомої години вдома буду.

—    Вона так і не хоче до нас перебиратися?  - акуратно питаю, бо питання вкрай болісне.

—    Нє, каже, що  рідну кухню не кине. Власниця. Патріот шести каструль, двох сковорідок, мультиварки і не рахувала скількох тарілок. Запевняє, що у вас навіть ложки з виделками незручні, не кажучи вже про ножі,- не соромлячись, зізналася Танька.

—    Тань, але ж ми у вашій двокімнатній не помістимося. У нас же як не як три кімнати  й кухня велика, - наче я хотіла кудись перебиратися. Я навіть не проти з Танькою в одній кімнаті жити, аби в своїй. Тут я Світлану Леонідівну розуміла.

—    Да ладно, покочевряжиться маман і переїде. Заради твого баті вона й не на такі подвиги готова, - схопила  сумочку й  зібралася йти. У дверях зупинилася, згадала важливе:

—    Ти це, пароль на своєму телефоні поміняй. Роман Павлович його знає. Вибач, я мала зізнатися, а то б ти вже в Еміратах гарем прикрашала. І це, я твоєю косметикою користувалася. Кремчик для рук – бомбезний!

Ну як її не любити? Я завжди таку сестричку хотіла. Брешу, я брата хотіла, старшого, щоб  захищав і був прикладом в усьому. Але Танька теж непоганий варіант. Вона і брата замінити здатна.