Джессіка Снайдер Сакс - Мікроби гарні та не дуже. Здоров’я і виживання у світі бактерій

сантиметрів у діаметрі, стиснулась до плаского шраму десь шести міліметрів завширшки. Через два роки після останньої ін’єкції жодна з пухлин не повернулася. У 2006-му Стенфорди почали використовувати ту саму бактерію в більш масштабному дослідженні кількох сотень коней, які страждали на так званий солодкий свербіж – тяжку форму алергії на укуси мошок, що кожної весни уражує мільйони цих тварин. У чверті піддослідних коней алергія повністю зникла, а приблизно в половини суттєво полегшилася.

Попередні дослідження показують, що декілька інших бактеріальних препаратів Стенфордів можуть виявитися ще більш корисними. Деякі прискорюють ріст поросят і телят, а також вирощених на фермі риб та креветок. Джон припускає, що ці сприятливі для імунітету бактерії допомагають тваринам позбуватися низькоспецифічних інфекцій, що інакше висмоктували б їхню енергію. Якщо більш масштабні випробування підтвердять їхню користь, ці препарати можуть стати альтернативою антибіотикам для стимуляції росту, що нещодавно були заборонені Європейським Союзом. «Тоді в нас з’являться гроші для фінансування клінічних випробувань лікування алергії, астми та інших станів у людей, – каже Джон. – Ось наша мета, а ось і засоби її досягнення».

Тим часом хворі на рак продовжують знаходити шляхи до будинку Стенфордів на півдні Англії. Слідом за Сью Гамільтон-Міллер, пацієнткою, яка одужує від меланоми, їхніми відвідувачами того дня наприкінці зими стали люди, що вже довго живуть із раком товстої кишки, прямої кишки та підшлункової залози – один із них віддав перевагу M. vaccae замість колостомії, а двом узагалі багато років тому було поставлено смертельні діагнози. Усі вони стверджують, що відчувають, коли їм потрібна чергова ін’єкція, бо з їхнього життя зникає певне сяйво. «Це важко пояснити, – каже Гамільтон-Міллер, – але після уколу я можу перемити всі вікна в хаті, а потім ходжу й шукаю, що б іще зробити».

Коли їх питають про тих, хто все ж таки помер, Стенфорди з гіркотою відзначають спільну для таких людей схему. «Як тільки вони починають краще почуватися, лікарі говорять їм: “Що ж, ви достатньо зміцніли для хіміотерапії”, – каже Синтія. – А далі ми дізнаємося, що вони померли». За словами Джона, це й не дивно, враховуючи, що хіміотерапія сумновідома своїм пригніченням імунної системи. Стенфорди розуміють, що через їхні неймовірні результати люди можуть вважати M. vaccae чимось середнім між чудодійним вітаміном і пігулками щастя. «А це проблема, правда ж? – каже Синтія. – Через це здається, що ми несповна розуму».

Старі друзі

Повернімося до Університетського коледжу, де в кабінеті з краєвидом на лондонський науковий район Блумсбері давній колега Стенфордів Ґрем Рук і далі так само одержимий M. vaccae, хоча, можливо, з меншим інтересом до її негайного медичного застосування, ніж до її цікавих ефектів для імунної системи. Худорлявий, стрункий, як сосна, англієць Рук носить типові для Кембриджу блідо-блакитну сорочку, захисного кольору штани та светр із вирізом. Стіни нічим більше не прикрашеної кімнати, заваленої стосами книжок та паперів, вкриті діаграмами імуносигнальних хімікатів та поверхневих клітинних маркерів. На відміну від Стенфордів, Рук продовжує працювати активним консультантом SR Pharma. Водночас його академічна посада забезпечує йому лабораторію, повну аспірантів та новоспечених докторів, готових і далі досліджувати M. vaccae.

Як і команда Умецу в Штатах, співробітники Рука вводили вбитих бактерій, у цьому випадку M. vaccae, чутливим до алергії та астми мишам і зіставляли зміни їхніх симптомів із глибинними зсувами різних типів імунних клітин. Зокрема, Рук виявив, що ін’єкція або пероральна доза M. vaccae значно зменшує алергійні та астматичні реакції у мишей з одночасним стимулюванням розростання регуляторних Т-клітин та дендритних клітин.

Разом з колегами він уже розібрав M. vaccae на її хімічні складники, щоб виділити, що саме в цьому мікробові спонукає імунну систему, яка вийшла з ладу, виправитись і працювати нормально. Виділення цієї ключової молекули (активної речовини) почалося зі спостереження Рука, що злущення з бактерії водовідштовхувальної оболонки знищує її протиалергійні ефекти. Після цього Рук відправив екстракт молекул клітинної оболонки одному хімікові для розщеплення на фракції. «За якимись хімічними критеріями він розділив їх на дві частини, і ми перевірили обидві, відправивши назад ту, що захищала мишей, – каже Рук. – Тоді він знову розділив її на дві частини. Коли ми дійшли до точки, де він сказав нам: “Там уже майже нічого немає”, ми попросили його визначити, що ж це таки було». Виявилося, що це одна-єдина ліпідна молекула з воскової оболонки бактерії, яку команда Рука відтоді синтезує в лабораторії для виготовлення патентованого продукту SRP312 (тобто продукту 312 компанії SR Pharma) – синтетичного замінника цілої бактерії M. vaccae.

Сьогодні Ґрем та його колеги з лабораторії працюють як із цілим організмом, так і з SRP312. Лише два мікрограми SRP312 – дві мільйонні грама – захищають мишей з алергією на яйця від страшних нападів астми, які зазвичай викликає впорскування їм яєчного білка. Занурюючись глибше, Рук із колегами проаналізували виділення легень мишей, яким вводили SRP312, і виявили, що їхні тканини просякнуті протизапальним цитокіном інтерлейкіном-10 із концентрацією приблизно у вісім разів більшою, ніж виявлено в легенях мишей, яким не вводили цей препарат, і приблизно в чотири рази більшою, ніж виявлено після ін’єкції вбитих клітин M. vaccae.

Також Рук пішов далі, ніж будь-хто, у вдосконаленні оригінальної гігієнічної гіпотези Стракана з її здебільшого дискредитованим наголосом на хворобі. «Сама ідея того, що інфекція для тебе добра, звучить доволі безглуздо, коли про це думаєш, – каже він. – Адже інфекція означає запалення, а це все погіршує». Рук розрізняє хвороботворну «інфекцію» і нешкідливе «заселення» нормальною мікрофлорою тіла та бактеріями з довкілля, що проходять через тіло з їжею та водою. Він також зазначає, що заразні хвороби стали частиною повсякдення лише зі скупченістю населення внаслідок появи перших цивілізацій десь п’ять тисяч років тому. Натомість мікобактерії необробленої води й багна, лактобацили та інші організми, численні на свіжій або примітивно збереженій їжі, були з нами протягом усієї нашої еволюції.

«Мені більше подобається ідея “старих друзів”, тобто організмів, що були з нами весь час, щодня, неминуче», – каже Рук. За його словами, згідно з природним способом приймати неминуче, імунна система відповіла на життєвий океан нешкідливих бактерій регуляторними клітинами, що виділяють біохімічні повідомлення про терпимість. «Якщо ти не маєш нормального базового рівня бактерій, твоє тіло не має базового рівня регуляторних цитокінів й імунна система реагує на все надто гостро».

Теорія імунної регуляції Рука за принципом «старих друзів» визнає три основні групи імунозаспокійливих організмів. Однією є бактерії, численні в природному середовищі. Другою – власні бактерії-коменсали (симбіонти) тіла, склад яких може різко зменшуватись і доволі суттєво змінюватись антибіотиками. Як зазначає Рук, кілька великих досліджень підтвердили, що діти, які отримують антибіотики в перший рік життя, мають більш ніж удвічі вищий рівень алергій та астми в пізнішому дитинстві, навіть якщо ці антибіотики були прописані для лікування нереспіраторних проблем. Почасти такий ефект можуть пояснити дослідження, проведені на тваринах імунологами Мічиганського університету Майрі Новерр та Ґері Гаффнаґлом. Вони робили мишей дуже чутливими до респіраторних алергій та астми, заселяючи їхні кишки грибком Candida albicans («дріжджами», природними для кишкового тракту людини), а потім підриваючи склад кишкових бактерій тварин антибіотиками.