Настуся Соловейко - Берегиня, Настуся Соловейко

Ведмежа послуга

Ідея була непогана, а от як зв'язатися з Себастіаном? Треба було дізнатись енергетичну хвилю його магічного кристала, тому що саме так вони утворювали зв'язок – настроювались на енергію мага й готово.

Доведеться просити дядька Роберта. Скажу, що маю деякі питання до Бастіана, тільки які? За вісімнадцять років не виникало, а тут на тобі! Розказувати про викрадення не хотілося. Навіщо йому зайві хвилювання? Нарешті придумала, що в академії просять написати доповідь на тему військового устрою країни.

А хто краще на цьому знається, ніж Себастіан?

Якщо дядько й здивувався, то нічого не сказав, просто дав мені координати.

Ввечері, поки дівчата щось читали у бібліотеці, зібравшись з духом, ввела дані до свого кристала та активувала з'єднання.

Хвилина, дві, п'ять. Вже думала не відповість.

Аж от на екрані з'явився Бастіан в одних штанях і з вологим волоссям.

В мене ще не вивітрилися з голови спогади про свято, а тут – на тобі! Він що збиткується наді мною?

Мабуть, я стала червоною, наче рак.

– Ну, щось говорити будеш, чи ти хотіла просто помовчати? – насмішкувато поцікавився.

– Ні! Тобто, звичайно ж я хотіла поговорити!

– То говори, в мене мало часу.

– Любий, це хто? – пролунало вередливо.

– Ніхто, я зайнятий.

О, то ось чим ти зайнятий! Я ледве не жбурнула кристал у стіну.

– Послухай, Себастіане, тут, в академії, сталося дещо погане. Зникла дівчинка – магиня з моєї групи, просто посеред саду! Скоріше за все, її викрали. Їй всього дванадцять років. Приїздили слідчі, але нічого не знайшли, ти  не міг би якось допомогти? – з надією подивилась на нього.

– А я тут до чого? Це їхня робота, раз зникла – будуть шукати.

– А можливо й ні, вона людина, розумієш?! Людина в якої прокинувся дар!

Він хмикнув.

– В тебе ж є зв'язки, ти можеш хоча б поцікавитися? Вони до тебе прислухаються! Дуже прошу, Себастіане!

– І чого б це мені тобі допомагати?

– То це ж не мені! Невже ти такий товстошкірий сноб?

Він стиснув губи.

– Отже, ти хочеш моєї допомоги, та при цьому опускаєшся до образ?

– Та не ображала я тебе! Себастіане, це ж маленька дівчинка! Як ти відносишся до мене це твоє діло, алеж тут зовсім інше!

Він мовчав.

– Що ти хочеш? – не витримала я.

– Хочу, щоб тебе не було. – процідив крізь зуби й відключився.

От же ж, півень смажений! Нащо тільки принижувалася перед цим індиком пихатим!

– Любий, це хто? – передражнила писклявим голосом.

Нічого, як приїде Ерік – попрошу його.

Дівчата засмутилися після того, як я переказала нашу з Бастіаном розмову. Без подробиць звичайно.

Минуло вже два тижні, втім жодних новин про Меггі не було. Один раз приходив Уітмор, проте й він ніяк не міг допомогти.

Я сиділа в саду. Вже стало трохи прохолодніше, тож, нам видали жахливі сірі піджаки. Здавалося, що їх пошив хтось сліпий, та ще й ногами.

В ньому я була більше схожа на безхатька– ані тобі талії, ані виточок в потрібних місцях. Прямий мішок з кишенями, капюшоном і занадто довгими рукавами. Доводилось підкочувати, хоча, я й намагалася підкоротити їх магією, та марно.

Однак, один плюс в ньому все ж таки був – в піджаку було тепло.

Я так занурилася в книгу, що не одразу почула, як мене хтось гукає.

- Ельвіро! Гей, ти мене чуєш?

Підняла очі та побачила Себастіана.

Він стояв до мене спиною й озирався навкруги.

– Взагалі то, я тут. – відповіла – Вже перестав нормально бачити, чи як?

Він обернувся до мене, і його очі здивовано пройшлися по волоссю затягнутому у високий хвіст, жахіттю, яке називалось одежа та грубим сірим чоботам з високою підошвою. Їх теж видавали, до речі, в них було дуже зручно.

– Я тебе не впізнав, у… – він махнув рукою в сторону моєї форми – у цьому всьому – закінчив.

– Ну, це все ж таки я, – хмикнула – то ти прийшов, щоб просто подивитися чи поговорити?

– А є на що дивитись? Взагалі то, в мене є новини про твою однокурсницю, але якщо тобі не цікаво... – він клацнув пальцями, відкриваючи портал.

Не знаю, чи дійсно Бастіан збирався піти, чи просто вирішив пограти мені на нервах.

Так чи інакше, я підскочила з лави й хотіла схопити його за руку, та зачепилася за якийсь корінець і ми разом майнули у портал.

Приземлилася я зверху на Себастіана. Йому пощастило менше – він лежав на підлозі. Зло глянув на мене.

– Сам винуватий, – пирхнула я, підводячись – де ми?

– Взагалі то, це не я незграба! – піднявся на ноги  – Ми в моєму кабінеті.

– То ти тут працюєш? – захоплено озиралась.

Всюди висіли магічні карти й артефакти, зображення чудовиськ. На столі стояв величезний кристал зв'язку.

– Ні, танцями займаюсь. – відповів роздратовано, сідаючи в крісло біля столу.

– Ааа, ну, я завжди знала, що з тобою щось не так.

– Ельвіро, не зли мене ще більше!

Я знизила плечима.

– То, що ти хотів розповісти?

– Дівчинку знайшли, цю Меггі.

Я мало не підскочила на місті, але він підняв руку зупиняючи мене.

– Проте, з нею все погано.

– Вона…її… – я не могла закінчити фразу, так страшно було це сказати вголос.

– Ні, якщо ти про фізичне насилля, одначе, в неї зовсім нема магії. Вона пуста, наче хтось спустошив її резерв. Розірвав всі магічні потоки.

В мене аж рот відкрився від подиву.

– Як? Як таке може бути?!

– Не знаю. Слідчі вже с таким стикалися, втім, теж не знають, як таке можна зробити. Тож, Ельвіро, якщо вона житиме, це буде диво.

– Алеж чому? Хіба вона не може жити без магії? До того ж якось жила!

– Тому що магія змінює організм людини, магічні потоки пронизують все тіло, вони стають єдиним цілим. І якщо забрати магію, тіло не може відновитися, розумієш?

– Ні! Ні! Не розумію, не хочу розуміти, що хтось зробив таке з дитиною!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍