Данило Туптало - Житія Святих - Квітень, Данило Туптало

і наситяться, і хвалитимуть Господа, Бога нашого". І було те за вірою і словом святого, бо хліби, які ненастанно роздавали, не лише не зменшувалися, а й більше примножувалися. І чим більше їжі для тих, що приходили, витрачали, настільки більше примножувалося в житниці й коморі. І всі подорожні, і прихідці, і домашні прогодувалися достатньо в дні голоду.

Ще ж і пророчого дару не позбавлений був цей угодник Божий, бо за три роки перед смертю царя Юстиніяна трапилося бути в Амасії Юстинові, небожеві царському, який чин кирополатський тоді мав і на службу царську зовсім не збирався. Його Євтихій Блаженний осібно взявши, сказав йому: "Чуєш, пане кирополате, хоч і грішний я, проте раб і священик Бога мого, який мені сповістив, що ти маєш після смерти стрия свого царювати. Вважай-бо, щоб не затримався, багатьма займаючись ділами, але пильнуй себе, аби достойним бути до сповнення волі Господньої швидкої". Те чуючи, Юстин подякував Богові, а від святого пророка свого допомоги молитовної просив. Також пізніше і Тиверію-комиту, який мав після Юстина царювати, провозвістив посланням своїм, таке йому, коли в Сирмії був, написавши: "Нині частину народного правління подасть тобі Бог, незабаром і повне стерно царства вручить тобі". Що після того й збулося.

Коли ж помер цар Юстиніян, а Юстин, небіж його, на царство вийшов, також і Йоан Схоластик, вищезгаданий патріярх Царгородський, закінчив життя. Святіший патріярх Євтихій після дванадцяти років і восьми місяців вигнання свого на престол з невимовною всього люду радістю був повернений, зустрічали його всі на морі і на землі і співали: "Благословен, хто йде в ім'я Господнє". І прийняв престол свій у день недільний, 3-го жовтня. Перед тим судом нового царя вороги його, вищеназвані єпархи Єтерій і Аддей, обидва на смерть були покарані. І прожив подальші дні життя свого в мирі, прикрашаючи Церкву православними вченнями і чудес діяннями. Мор-бо, який раптово найшов, молитвою зупинив і хворих полікував. Тоді сам, природі борг віддаючи, в недугу тілесну у празник пресвітлого Воскресення Христового впав. І прийшов відвідати його благочестивий цар Тиверій, і прорік святий цареві швидку після себе кончину, що й було. Хворів же святіший Євтихій Світлий Тиждень, скликав у неділю Томину весь клир свій і, всім мир, благословення й останнє цілування давши, коли ніч надходила, успів сном тимчасової смерти в Господі, душа ж його свята в немеркнучий день вічний до святих єрархів відійшла. Сидів на престолі після свого з вигнання повернення літ чотири і місяців шість, а всіх літ від народження свого мав сімдесят. І похований був славно в церкві апостольській під вівтарною сходинкою, де були мощі святих апостолів Андрея, Тимотея і Ауки.

Після переставлення ж святішого патріярха Євтихія благочестивий цар Тиверій прожив лише чотири місяці і вісім днів і прийняв кончину з миром, за пророцтвом святого. Ми ж за всіх цих славимо Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного в Тройці Бога. Амінь.

Пише Никифор у книзі 17-ій, главі 31-ій, що Юстиніян-цар, умираючи, наслідував великого Константина-царя, який на кончину свою зробив заповіт, аби святіший Атанасій Великий на свій престол повернений був. Так і той Юстиніян зробив: тому, що мав після нього прийняти царство, Юстинові, небожу своєму, звелів заповітом, аби святішого патріярха Євтихія з вигнання повернув на престол патріярший Царгородський.

Є ж і це можливим, що перед кончиною своєю цар той відрікся вищеназваної єресі і в благочесті помер, через що із благочестивими царями згадує його Церква, і річну його пам'ять у 13-ий день листопада вшановувати прийняла задля багатьох діл його добрих, до Бога ж ревність і покаяння.

У той самий день пам'ять святих мучеників ста двадцяти, яких за царювання Констанція, сина Константинового, Саворій, цар перський, у Греції полонив і в Персію завів, де примушував відректися Христа. Коли ж не покорилися, вогнем спалені були.

І преподобної Платоніди, її ж імени в Пролозі є споминання. У Великій Четьї вірші про неї поміщені такі: Платоніда з просторів небесних чеснотами сяє в просторах земних.

І святих мучеників Єремія і Архілія, про яких святий Григорій, Папа Римський, у Пролозі свідчить.

Місяця квітня на 7-й день

Пам'ять преподобного отця нашого Георгія Ісповідника, митрополита Митилинського

Цей преподобний отець наш Георгій, змолоду Христа полюбивши, монаше прийняв життя і всі чесноти пройшов, смиренномудрість здобув, як ніхто инший. І став ісповідником Христовим за царювання Лева Ісаврянина, гоніння і кривду терпів від іконоборців. Тоді, за царюванні Константина й Ірини правовірних, на престол архиєрейський возведений був у граді Митилині, митрополії острова Лезвії, і був милостивий вельми, щедрим подаванням голодних утішав. За велику повстримність ангелам співдружником став і чудотворцем виявився, невиліковні лікуючи недуги й виганяючи нечистих духів. Досягнув же царства Лева Вірменина, який іконоборство відновив, знову за святі ікони підняв гоніння у старості глибокій. Перед царюванням того Лева Вірменина, відновленням іконоборства і вигнанням Георгія святого було знамення в граді тому, яке провіщало біду, що мала бути, і збентеження Христової Церкви. Одного разу в храмі святої великомучениці Теодори, що поблизу пристані, під час співу вечірнього співали люди "Киріє єлейсон". Хрест святий, який на божественному престолі стояв, раптом невидимою якоюсь силою з великим звуком знявся з місця свого і піднісся вгору під склепіння, тоді схилив верх свій долі і впав на землю. Люди ж, те бачивши, великим страхом і жахом охоплені були, очі ж і руки свої вгору піднявши, велегласно "Киріє єлейсон" довгий час взивали і не хотіли з церкви вийти — сподівалися-бо, що раптова якась згуба найде на острів той Лезвійський. Був там у час той преподобний Симеон із братом своїм молодшим Георгієм (був же той Георгій пізніше у час свій спадкоємцем престолу цього Георгія-старшого). Симеон-бо той ясновидець говорив із плачем до людей: "Не так буде, браття, як же сподіваєтеся, ані не згубить зовсім Бог цей край, але настане цими днями богоненависний і богопротивний цар, який забере красу церковну, чесні ікони на землю скинувши". Через мало днів, коли тої ж церкви двері випадково незамкнені були, вепр якийсь великий і страшний, який вуха і хвіст відрізані мав, забіг до церкви у вівтар і на вишньому престолі ліг. Слуги ж церковні, зразу те побачивши, почали вепра виганяти — і не могли його вигнати, бо скажений був, і на всіх кидався, і виганяв тих, що хотіли вигнати його з вівтаря. Принісши ж палиці великі, били його довгий час аж до