Ньютон Майкл - Подорожі душі, Ньютон Майкл

Мій Суб'єкт описуватиме велику духовну групу душ, яка має переважно чоловічу орієнтацію. Істоти цієї групи об'єднані екстравагантністю поведінки, яку можна було б назвати "нарцисизмом", схильністю до самомилування. Загальний для усіх цих душ підхід до самооцінки є одним із чинників, що дозволяє працювати їм разом.

Екстравагантна манера поведінки цих душ є певною мірою складовою їх телепатичного бачення. Оскільки всі члени групи знають усю правду про кожного у духовному світі, гумор просто необхідний. Деяким читачам, можливо, важко буде прийняти те, як душі жартують між собою про свої слабкості, але почуття гумору лежить у основі виявлення та викриття самообману, святенництва та лицемірства.

Захисні прийоми особистості настільки добре відомі кожному у духовних групах, що прояв досягнутої майстерності серед рівних є сильним стимулом змін. Духовна "терапія" відбувається завдяки чесній реакції друзів, взаємній довірі та бажанню просуватися вперед разом із іншими нескінченно довгий час. Душі можуть відчувати біль і необхідно, щоб вони були оточені дбайливими істотами. Цілюща сила спілкування у духовній групі просто вражаюча.

Члени духовної групи взаємодіють між собою за допомогою критики та галасливих вітань, і при цьому всі прагнуть спільних цілей. Найкраща допомога, яку я можу запропонувати своїм пацієнтам, ґрунтується на інформації, отриманій про їхні духовні групи. Духовні групи є первинним джерелом допоміжних засобів для навчання душі. Схоже, що члени духовної групи відіграють таку ж істотну роль у процесі пізнання та навчання кожної окремо взятої душі, як і Гіди, які контролюють цю групу.

У наведеному нижче випадку мій пацієнт завершив своє попереднє життя як голландський художник, який жив у Амстердамі. Він помер від пневмонії у молодому віці в 1841 році — саме в той час, коли він отримав визнання за свої мальовничі роботи. Ми щойно возз'єдналися з його духовною групою, і мій Суб'єкт вибухнув гучним сміхом.

Випадок 21

Д-р Н.: Чому Ви смієтеся?

СУБ'ЄКТ: Я повернувся до моїх друзів, і вони влаштували мені таку головомийку!

Д-р Н.: Чому?

СУБ'ЄКТ: Бо на мені мої химерні туфлі з пряжками та яскраво-зелений вельветовий жилет із жовтим окантуванням і великий екстравагантний капелюх із широкими полями — адже я був художником.

Д-р Н.: Вони жартують над Вами через те, що Ви спроектували себе в цьому вбранні?

СУБ'ЄКТ: Саме так! Я так пишався своїм одягом, і я справді привертав до себе увагу як художник серед завсідників амстердамських кафе. Мені подобалася ця роль, і я грав її добре. Мені не хочеться з нею прощатися.

Д-р Н.: Що відбувається далі?

СУБ'ЄКТ: Навколо мене — мої старі друзі, і ми розмовляємо про дурість життя. Ми жартуємо один над одним з приводу того, як драматично все там, на Землі, і з якою серйозністю ми ставимося до наших життів.

Д-р Н.: Ви і Ваші друзі не вважаєте, що це важливо — серйозно ставитись до життя на Землі?

СУБ'ЄКТ: Бачите, Земля — це одна велика сцена — і ми всі знаємо це.

Д-р Н.: І Ваша група одностайно поділяє цю думку?

СУБ'ЄКТ: Звичайно, ми бачимо себе акторами у величезній виставі.

Д-р Н.: Скільки істот у Вашій первинній групі у духовному світі?

СУБ'ЄКТ: (пауза) Ну, ми працюємо з... деякими іншими... але нас п'ятеро, особливо близьких один до одного.

Д-р Н.: Як вони Вас звуть?

СУБ'ЄКТ: Л... Лемм — ні, Олем... це я.

Д-р Н.: Добре, Олем, розкажіть мені про Ваших близьких друзів.

СУБ'ЄКТ: (сміється) Норкрос... він найкумедніший... принаймні він самий горластий.

Д-р Н.: Чи є Норкрос лідером Вашої групи?

СУБ'ЄКТ: Ні, він просто найгучніший. Ми всі тут рівні, але кожен з нас має свої особливості. Норкрос — грубувато-різкий та самовпевнений.

Д-р Н.: Справді? Тоді як би Ви охарактеризували його поведінку на Землі?

СУБ'ЄКТ: О, він поводиться досить безпринципно, безсовісно, але не небезпечно.

Д-р Н.: Хто у Вашій групі спокійний і скромний?

СУБ'ЄКТ: (лукаво) Як Ви вгадали? Це Віло.

Д-р Н.: Чи робить ця його якість менш ефективним членом Вашої групи?

СУБ'ЄКТ: З чого це Ви взяли? У Віло завжди є цікаві думки щодо всіх нас.

Д-р Н.: Наведіть приклад.

СУБ'ЄКТ: Коли я жив у Голландії, одна літня голландська пара після смерті моїх батьків усиновила мене, і у них був чудовий садок. Так ось, Віло нагадує мені про мій обов'язок перед ними, тому що їх сад пробудив у мені інтерес до живопису та здатність бачити життя очима художника... а також вказує на те, як я міг би використати, але не використав свій талант.

Д-р Н.: Чи висловив Віло ще якісь зауваження?

СУБ'ЄКТ: (сумно) Він каже, що мені слід було б менше пити і вештатися всюди, а більше малювати. Що моє мистецтво... почало торкати людей... (Суб'єкт розправив плечі) Але особисто я не збирався присвячувати весь свій час цьому заняттю!

Д-р Н.: Чи шануєте Ви думку Віло?

СУБ'ЄКТ: (глибоко зітхнувши) Так, ми знаємо, що він — наша совість.

Д-р Н.: Отже, що ж Ви йому кажете?

СУБ'ЄКТ: Я кажу: "Господар заїжджого двору, подумай про свої, власні справи — ти теж встиг повеселитися".

Д-р Н.: Віло був власником заїжджого двору?

СУБ'ЄКТ: Так, у Голландії. Займався своєю справою, причому я міг би додати — заради зиску.

Д-р Н.: Вам здається, що Віло поводився якось не так?

СУБ'ЄКТ: (тоном покаяння) Ні... насправді, ні... ми всі знаємо, що він зазнав збитків, допомагаючи цим бідним людям на дорозі, які потребували їжі та прихистку. Його життя було благом для інших.

Д-р Н.: Я припускаю, що через телепатичний зв'язок Вам важко наполягати на своїх аргументах, тому що вся правда тут відома кожному?

СУБ'ЄКТ: Так, усі ми знаємо, що Віло прогресує, прокляття.

Д-р Н.: Вас турбує те, що Віло, можливо, швидше розвивається, ніж решта?

СУБ'ЄКТ: Так... є таке... (Суб'єкт потім згадує раннє життя з Віло, коли вони подорожували Індією разом як брати).

Д-р Н.: Що буде з Віло?

СУБ'ЄКТ: Він скоро покине нас — ми всі знаємо це, щоб спілкуватися з іншими, які також покинули свої групи.

Д-р Н.: Скільки душ покинуло Вашу початкову групу, Олем?

СУБ'ЄКТ: (довга пауза, і потім сумно) О... пара душ пішла... ми, зрештою, наздоженемо їх... але не зараз. Вони не зникли, ми просто не часто бачимо їхню енергію.

Д-р Н.: Назвіть інших членів Вашого найближчого оточення в групі, окрім Віло та Норкросу.

СУБ'ЄКТ: (Оживившись) Дабрі і Трайньєн — ці двоє знають, як розважитися!

Д-р Н.: Яка найбільш відмінна риса Вашої групи?

СУБ'ЄКТ: (із задоволенням) Пригода! Хвилювання! Серед нас є справжні першопрохідники, новатори. (Суб'єкт радісно продовжує) Дабрі щойно завершив бурхливе життя морського капітана. Норкрос був вільним бродячим торговцем. Ми живемо на повну котушку, тому що нам дарована здатність брати від життя те, що воно пропонує.

Д-р Н.: Ви зараз звеличуєте себе, Олем.

СУБ'ЄКТ: (захищаючись) А що у цьому поганого? Наша група складається не з обережних фіолетових (душ), як Вам відомо!

Д-р Н.: Що було у Трайньєна у його минулому житті?

СУБ'ЄКТ: (бурхливо реагує на запитання) Він був єпископом! Вірите? Яке лицемірство!

Д-р Н.: Чому?

СУБ'ЄКТ: Який самообман! Норкрос, Дабрі і я говоримо йому, що його рішення бути служителем церкви не мало нічого спільного з чеснотами, милосердям чи духовністю.

Д-р Н.: І що ж душа Трайньєна, відповідаючи, ментально проектує як самозахист?

СУБ'ЄКТ: Він каже нам, що приносив втіху багатьом людям.

Д-р Н.: Що ж Норкрос, Дабрі та Ви відповідаєте йому?

СУБ'ЄКТ: Що в нього "дах їде". Норкрос каже йому, що він хотів грошей, інакше він був би простим священиком. Ха! Це відрізняє його, і я говорю те ж саме. Чи здогадуєтеся, що Дабрі думає з приводу всього цього?

Д-р Н.: Ні, розкажіть мені.

СУБ'ЄКТ: Гм! Що Трайньєн прибрав до рук велике місто з багатим собором — з якого купа грошей перекочувала прямо у великі кишені Трайньєна.

Д-р Н.: А Ви що сказала Трайньєну?

СУБ'ЄКТ: Ну, я звернув увагу на розкішний одяг, який він носив — яскраво-червоний самий розкішний одяг, його єпископську каблучку, яку він любив і все золото та срібло, що оточувало його. Я також згадав про те, що йому подобалися лестощі та низькопоклонство з боку пастви. Трайньєн нічого не може приховати від нас — йому хотілося легкого, безтурботного та ситого життя.

Д-р Н.: Чи намагається він пояснити свої мотиви, що спонукали його вибрати це життя?

СУБ'ЄКТ: Так, але Норкрос дорікає йому. Він вказав Трайньєну на те, що він спокусив юну дівчину в ризниці. (Весело) Так, це справді сталося! Яка втіха для парафіян! Ми знаємо Трайньєна таким, яким він є насправді — він запеклий шахрай!

Д-р Н.: Чи наводить Трайньєн якісь аргументи на своє виправдання?

СУБ'ЄКТ: (Суб'єкт стає спокійнішим) Ну, як завжди. Йому закрутило голову те, що дівчинка потребувала його, у неї не було сім'ї, і він сам відчував себе самотньо, будучи змушеним як священнослужитель дотримуватися целібату. Він каже, що, пішовши до церкви, він намагався втекти від звичайного життя, яке ми всі вибираємо, і що він закохався у дівчину.

Д-р Н.: І як Ви, Норкрос і Дабрі тепер ставитеся до Трайньєна?

СУБ'ЄКТ: (суворо) Ми думаємо, що він намагається слідувати шляхом Віло (як прогресуючої душі), але він зазнав невдачі. Його благочестиві наміри просто не спрацювали у його ситуації.

Д-р Н.: Олем, Ваші слова про зусилля Трайньєна покращити себе і змінитися здаються досить цинічними. Скажіть мені чесно, що ви відчуваєте по відношенню до Трайньєна?

СУБ'ЄКТ: О, ми просто дражнимо його... зрештою...

Д-р Н.: Ви бавитесь, але виглядає так, ніби ви насміхаєтеся над добрими намірами Трайньєна.

СУБ'ЄКТ: (сумно) Ви маєте рацію... і ми всі знаємо це... але, розумієте... Норкрос, Дабрі і я... ну, ми не хочемо втратити також і його...

Д-р Н.: Що Віло говорить про Трайньєна?

СУБ'ЄКТ: Він у першу чергу захищає благі задуми Трайньєна, проте каже йому, що він у цьому своєму житті священнослужителя потрапив у пастку самозадоволення. Трайньєн жадав занадто багато захопленої уваги до себе.

Д-р Н.: Вибачте мені мою думку про Вашу групу, Олем, але мені здається, що це те, чого ви всі, за винятком, можливо, Віло, бажаєте?

СУБ'ЄКТ: Ха, і Віло може бути досить самовдоволеним. Дозвольте мені сказати, що його проблема — це зарозумілість, і Дабрі відкрито йому про це говорить.

Д-р Н.: І Віло заперечує це?

СУБ'ЄКТ: Ні...