Вахтанг Теймуразович Кіпіані - Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР, Вахтанг Теймуразович Кіпіані

є різкі твердження, які я формулюю як помилки. Думаю, що деякі твори були соціально шкідливі, але вважаю, що будь-яка моя із соціальних дій не є справою підсудною» (т. 6, а. с. 136).

Допитані в судовому засіданні свідки: Франко З. Т., Калиниченко І. О., Світличний І. О., Кислинський В. В., Сидоров В. Г., Мацкевич П. М., Тельнюк С. В., Недзвідський А. В., Клочча-Леветський А. В. [Клоччі (Клоччя), справжнє прізвище — Левицький], Холодний М. К., Селезненко Л. В., Дзюба І. М. підтвердили злочинну діяльність Стуса.

В останньому слові Стус засудив свої вчинки і заявив: «Мені прикро, що ті чи інші мої твори використовує ворожа пропаганда, оскільки в націоналістичній пресі було надруковано, хай і без мого на те дозволу, кілька моїх листів. Це саме повторилось із збіркою моїх віршів; бандерівська преса визнала мене за свого спільника, а люди, на чиїх руках ще не обсохла кров радянських людей, визнали мене за одновірця. Мушу сказати, що панам із жовто-блакитних куренів мені не по дорозі. Вони мої вороги, бо це вороги українського радянського народу, бо це повзучі рептилії іноземних контррозвідок, бо це змії з отруйними жалами антирадянських оббріхувачів, що користуються кожною слушною нагодою, аби тільки розпалити ватра, аби тільки вилити на нашу країну свою злобу…

Я твердо знаю, що знайду в собі сили, щоб зняти з душі іржу певних націоналістичних нерадянських настроїв, зможу переглянути свої позиції і стати в один ряд з тими, що в строю. Я знайду в собі сили повністю засудити свої вчинки як політично сліпі, як соціально хибні, як об’єктивно шкідливі. Я їх засуджую сьогодні тут, у цьому залі. Засуджую раз і назавжди. Повернення до них не буде. Бо Україна моя — тільки радянська. І так воно було, і так воно є, і так воно завжди буде. Бо Вітчизна моя — СРСР і так було, є, і так завжди буде. І народ мій радянський. Я обіцяю більше так не робити. А Стус, коли обіцяє, то не підводить і не зламає слова…» (т. 6, а. с. 252–253, 256–257).

На прохання Стуса написаний ним власноручно текст останнього слова приєднано до протоколу судового засідання (т. 6, а. с., 264–267). (Копія цього документа — останнього слова Стуса додається до протоколу огляду.)

Судова колегія в кримінальних справах Київського обласного суду, врахувавши розкаяння Стуса в останньому слові, 7 вересня 1972 року приговорила його на підставі ст. 62 ч. І КК УРСР позбавити волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму строком на п’ять років з засланням на три роки. (Електрографічна копія вироку додається до протоколу огляду.)

Касаційні скарги Стуса та його адвоката на вирок Судової колегії в кримінальних справах Київського обласного суду ухвалою Судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду УРСР від 16 листопада залишені без задоволення, а вирок відносно Стуса Василя Семеновича — без змін. (Ксерокопія ухвали додається.)

Під час огляду кримінальної справи були зняті електрографічні копії зразку машинопису друкарської машинки «Эрика» № 4525453 і зразки рукописного почерку та машинопису, виконаного Стусом, які необхідні для проведення експертного дослідження по кримінальній справі № 5.

Крім того, до протоколу огляду додаються електрографічні копії машинописних текстів віршів «Ось вам сонце, сказав чоловік з кокардою на кашкеті…», «Колеса глухо стукотять…», які ввійшли до поетичної збірки «Веселий цвинтар»; рукописний текст вірша «Безпашпортний, закріпачений в селі…»; рукопис документа, що починається зі слів «Існує тільки дві форми…», та машинопис листа, адресованого Президії Спілки письменників України, в копіях Секретареві ЦК КПУ, редакції журналу «Всесвіт».

Огляд проводився з 9 годин 30 хвилин

до 18 годин 00 хвилин

з перервою на обід з 13 до 14 години

Архівно-кримінальна справа № 67320 складається з 12 томів і зберігається в архіві КДБ Української РСР.

Протокол нами прочитаний. Записи в протоколі відповідають виконаним діям. Зауважень відносно огляду і змісту протоколу не маємо.

Поняті:

[підпис]

Покотило

[підпис]

Черв’якова

Огляд провів і протокол склав:

Старший слідчий Слідвідділу КДБ УРСР

майор

Селюк

Копія: ВИРОК

ІМ’ЯМ УКРАЇНСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ РЕСПУБЛІКИ

1972 року, вересня, 7 дня, Судова колегія в кримінальних справах Київського обласного суду, в складі:

головуючого — Дишель Г. А.

народних засідателів — Войтенко А. П. і Самченко І. С.

при секретарі — Кухарській Т. Г.

з участю прокурора — Погорелого В. П.

з участю адвоката — Кржепицького С. М.

розглянула у закритому судовому засіданні в м. Києві справу про обвинувачення СТУСА ВАСИЛЯ СЕМЕНОВИЧА, 8 січня 1938 року народження, уродженця с. Рахнівка Гайсинського району Вінницької області, із селян, українця, громадянина СРСР, безпартійного, з вищою освітою, одруженого, маючого сина 1966 року народження, мешканця м. Києва, вул. Львівська, № 62, кв. 1, працювавшого старшим інженером відділу технічної інформації республіканського об’єднання “Укроргтехбудматеріали”, раніше не судимого, в злочині, що передбачений ст. 62 ч. І КК УРСР.

Матеріалами попереднього та судового слідства колегія встановила:

Підсудний СТУС, проживаючи у місті Києві, на ґрунті антирадянських переконань та невдоволення існуючим в СРСР державним та суспільним ладом, з метою підриву і ослаблення Радянської влади, починаючи з 1963 року і до дня арешту — січня 1972 року, систематично виготовляв, зберігав та розповсюджував антирадянські та наклепницькі документи, що порочать радянський державний та суспільний лад, а також займався антирадянською агітаціею в усній формі.

Так, в період 1963–1972 років написав і зберігав у себе на квартирі до дня арешту 14 віршів, а саме: «Доволі! Ситий вже…», «Безпашпортний, закріпачений в селі…», «Опускаюсь — ніби підіймаюсь…», «Розмова з другом…», «Коли багряніла українська революція…», «Комуністи — вперед!..», «Режисер із людожерів», «Кубло бандитів…», «Три С. — неначе жарт…», «Наша нація — найпередовіша…», «На історичному етапі…»,