Маргарита Михайлівна Хемлін - Дізнавач, Маргарита Михайлівна Хемлін

Прошипіла:

— Сил немає від вас, товаришу Цупкий. Поведінка у вас ідіотська.

Це мене зачепило. Сильніше, ніж догана без занесення.

Я до її стола куцого наблизився на небезпечну відстань і в обличчя їй у її манері прошипів:

— Ой, Свєтка-Світлана, дійдуть у мене і до тебе руки.

Вона хихикнула своїм огидним чином. Але залишилася задоволена.

Розмову зі Свириденком вона, звичайно, підслуховувала. Тепер увесь відділок буде обговорювати мої залицяння до чужих баб. Нехай уважають, що в цьому і є корінь. Свєтка постарається роздути факт до невпізнання. І навіть добре. Кращого прикриття годі й шукати.

У темряві цього ж дня у двері моєї хати обережно подзвонили.

На порозі стояв Штадлер. За його плечима хтось стовбичив біля стінки. В поганому світлі лампочки я розгледів Зуселя.

Штадлер пропустив поперед себе Зуселя, потім утерся у двері сам.

Я зачинив двері і показав рукою, щоб ішли на кухню. У мене якраз був обід. По-холостяцьки. Холодна варена картопля, сало, цибуля, хліб з вулиці Пушкіна, наш, не завізний. Звичайно, чай.

Звернувся до обох:

— Що сталося? Диверсанти в синагозі? — Жарт, хоч і невеселий, але якось почати треба, щоб вони одразу зрозуміли своє місце. — Доповідайте швиденько. Часу в мене немає. Втомився. Ну?

Зусель мовчав, крутив головою, як завжди, в брудному картузі. Хоч я негайно помітив у його образі участь жіночої руки. Піджак з туго пришитими ґудзиками, штани попрасовані, черевики на чесному слові, а зі шнурками. Малка — ясно.

Штадлер з кишені штанів дістав зошити, заструганий хімічний олівчик, слинити за своїм звичаєм не став, виписував насухо.

«Я є свідок при Зуселі Табачнику і при вашій подальшій бесіді. Я ні до чого. Ініціатива Зуселя. Слухати будете чи йти? Моя думка — краще б вам послухати».

І навіщось підписався повним прізвищем. Наче я мав цей папірець підшивати до справи. Аркушик вирвав рівно. Отже, не нервував. Гад.

Я навмисне читав повільно, хоч відразу охопив повністю всі слова і сенс.

Дочитав. Папірець поклав на стіл, під тарілку з салом і цибулею.

Штадлер хотів забрати, але я не дозволив.

Свої перші слова адресував до Зуселя.

— Громадянину Табачник, що ви мені маєте повідомити, краще повідомте завтра на моєму робочому місці під протокол. У мене не артіль кустаря-надомника. У мене міліція і закон єдиний для всіх. Зрозуміло?

Зусель поправив картуза і подивився на Штадлера.

Штадлер замахав руками.

Я зрозумів — негайно і безповоротно треба послухати.

Так я й збирався, але міліцію і закон згадати був зобов’язаний. Діє на людей.

Сів за стіл. Запросив і відвідувачів сідати. Запитав, чи будуть пити чай.

Штадлер кивнув. Зусель негативно похитав головою.

— Розумію, кошер. Поважаю ваші релігійні почуття, громадянину Табачник. Головне, щоб у своє мракобісся ви не втягували молоде покоління. Так? Так. Ну, слухаю.

Штадлер знову дістав зошит і показав жестом, що може записувати. Від запису я відмовився.

— Коли щось варте уваги — встигну.

Тут я зрозумів, що припустився помилки. Не запитав, у якій справі. Ніби наперед знав, у якій саме.

Помилку тут же виправив.

— У якій справі? Може, особиста? Чи громадська? Чи кримінальна?

Штадлер швидко замотав руками, ніби гадки не має.

Зусель прошамкав:

— Справа важлива. Воно все разом. Кубло. Чисте кубло.

Зусель показав таке.

Він себе делегував до мене з метою позбавити від неприємностей Довида Басіна. Басін з горя та негараздів, викликаних передчасною смертю зятя — Євсея Гутіна — і хворобою дочки — Белки, — дійшов до повного нервового виснаження. Так, наприклад, Басін Довид Срулевич стверджує, що у смерті його зятя винен товариш Цупкий Михайло Іванович. А Белку в лікарні для психічних теж силоміць утримує той самий товариш Цупкий. Так само товариш Цупкий узяв у свій дім молодшенького онука на ім’я Йосиф у вигляді заручника, прикриваючись усиновленням. Щоб Басін мовчав як риба. Мета порушень соціалістичної законності і всього жаху, що наробив капітан міліції товариш Цупкий, — приховування ще одного досі невідомого злочину, про що Басін поки мовчить, але без упину багатозначно натякає оточуючим. Громадськість Остра обурена його поведінкою. У народу, попри жалість до вбитої горем літньої людини, уривається терпець. Уривається він також в Острі. Деякі з сусідів відверто казали Зуселю як старожилу даної місцевості, що їм важко закривати очі на брехню Басіна. І вони повідомлять куди треба, що старий порочить чесного співробітника міліції. В Острі посада товариша Цупкого стала відома завдяки докладним наклепам Басіна.

Зусель ставить питання: чи можна зробити знижку на вік і стан Басіна, який виховує двох малолітніх онуків у своєму домі? Знижка необхідна в тому разі, якщо Басін, як сам погрожував, написав і відправив детального листа в партійні органи Чернігова щодо товариша Цупкого. І товариш Цупкий повинен знижку і поблажливість Басіну забезпечити по блату. Тому що у товариша Цупкого, як не крути, виховується онук Басіна Йосип. На ґрунті якого дід остаточно з глузду з’їхав.

Зусель виголосив цю нісенітницю чітко і ясно. Видно, заучував промову довго.

Вийшло добре, навіть майже не по-єврейськи. Тільки хитався з боку в бік та іноді схлипував, як звик на своїх молитвах.

Його останні слова були такі.

Якщо ніякої знижки, на думку товариша Цупкого, не вийде Басіну за його злісний антирадянський наклеп, то він, Зусель Табачник, заявляє, що завтра раненько піде з покаянною до міліції і напише заяву, що Басін ні в чому не винен, а винен він, Зусель Табачник, і з нього слід суворо і непримиренно вимагати, аж до розстрілу, до чого він заздалегідь готовий. Тому що Басіна підучив він. І так само він змусив поширювати чутки.

Табачник висловився і впав навколішки. Обличчям униз. Почав молитися і дриґати руками-ногами.

Я спокійно вилив на нього склянку остиглого чаю.

Кажу:

— Припустимо, знижки не передбачені ні за якою статтею, ні за яких пом’якшувальних обставин. Ну, підете ви у всій