Шоу Джордж Бернард - Свята Йоанна, Шоу Джордж Бернард

Ваш покірний слуга, леді та джентльмени. Хто кликав святого?

ЙОАННА. Ви будете святий?

СОЛДАТ. Так, леді, просто з пекла.

ДЮНУА. Святий із пекла?

СОЛДАТ. Так, благородний капітане, у мене вихідний. Кожного року, знаєте. Це моя винагорода за один добрий вчинок.

КОШОН. Падлюко! За все життя ти спромігся на один добрий вчинок?

СОЛДАТ. Та й то ненавмисно, само якось так вийшло. Але мені все одно зарахували.

КАРЛ. Що ж ти зробив?

СОЛДАТ. Та, сміхота, ви б ніколи й не подумали…

ЙОАННА (перебиваючи його, кидається до ліжка і сідає, ховаючись за КАРЛА). Він зв'язав дві палички навхрест і дав тій нещасній дівчині, яку мали спалити.

СОЛДАТ. Точно. Хто сказав тобі?

ЙОАННА. Та яка різниця. Якби знов побачив, ти впізнав би її?

СОЛДАТ. Тільки не я. Дівчат багато! І кожна хоче, щоб ти її пам'ятав, ніби вона одна на усьому світі. Однак ця, мабуть, була особлива, бо за неї кожного року мені дають вихідний, тож рівно до півночі я, святий, до ваших послуг, шляхетні джентльмени та прекрасні леді.

КАРЛ. А що після півночі?

СОЛДАТ. Після півночі — назад до місця для таких, як я.

ЙОАННА (підводиться). Назад туди? Тобі, який дав хреста бідолашній дівчині?

СОЛДАТ (ніби виправдовуючись за несолдатський учинок). Ну, вона сама попросила, а її ж збиралися спалити. Вона мала таке ж право на хрест, як і кожен, а в тих, що її палили, була ж ціла дюжина хрестів. А то була її страта, а не їхня. То в чому ж біда?

ЙОАННА. Чоловіче, я ж не дорікаю тобі. Просто мені нестерпна сама думка про твої муки.

СОЛДАТ (бадьоро). Не такі вже й страшні ті муки, леді. Знаєте, бувало і гірше…

КАРЛ. Гірше, ніж у пеклі?

СОЛДАТ. П'ятнадцять років на війні проти Франції. Пекло після цього — як свято.

ЙОАННА складає руки у молитві перед образом Діви, шукаючи розради у розпачі за людські муки.

СОЛДАТ (продовжує) …Мені подобається. Спершу вихідний був нудним, як дощова неділя. Але зараз нормально. Мені казали, що я можу мати стільки вихідних, скільки забажаю.

КАРЛ. А як воно, в пеклі?

СОЛДАТ. Не так уже й кепсько, сер. Як забава. Ніби ви завжди п'яний і без клопоту, чим заплатити за випивку. Компанія — самі вершки: імператори, папи, королі. Вони беруть мене на кпини, що дав хреста тій дівиці, та мені начхати. Якби вона зовсім не заслуговувала на той хрест, то була б там, де й вони. Їх це дивує, так. Все, на що вони здатні, то це скреготіти зубами, як усі в пеклі, а я просто сміюся собі та наспівую старий мотивчик: "рум, трум, трампапум"! А хто це у двері стукає?

Всі прислухаються. Чути тихий стукіт у двері.

КАРЛ. Заходьте.

Двері відчиняються, входить старий сивий священик і з дурненькою, але доброю посмішкою і прямує до ЙОАННИ.

ПРИБУЛЕЦЬ. Перепрошую, шляхетні леді та джентльмени. Пробачте, що перебиваю вас. Простий старий скромний англійський пастор. Колишній капелан кардинала Вінчестерського, мого лорда. Джон де Стогамбер до ваших послуг. (Він запитливо дивиться на них). Ви щось сказали? Я трішки глухуватий, на жаль. Також трішки, ну… не завжди при здоровому глузді, можливо; та все ж моя парафія — це маленьке село, там живе пара простих добряків. Я задоволений, я задоволений, вони люблять мене, і я можу зробити хоч щось хороше. В мене ж були зв'язки, то до мене гарно ставляться.

ЙОАННА. Бідолашний старий Джон! Що привело тебе до такого стану?

ДЕ СТОГАМБЕР. Я кажу своїм прихожанам, що вони мають бути дуже обережними. Отак кажу їм: "Те, що ви побачите, насправді буде зовсім не таким, як вам здавалося, зовсім ні. Вас це вразить. Вельми вразить". А вони всі: "О пасторе, ми всі знаємо, який ви добрий чоловік, ви і мухи не скривдите". Ці слова мені як бальзам на душу. Бо, знаєте, я ж за природою не жорстокий.

СОЛДАТ. А хто казав таке?

ДЕ СТОГАМБЕР. Ох, розумієте, якось одного разу я вчинив дуже жорстоко, бо не знав, якою може бути жорстокість. Я раніше ніколи з нею не стикався, розумієте. Ось де заковика: треба побачити на власні очі. А потому покаєшся і будеш урятований.

КОШОН. Вам не достатньо страждань Господа нашого Ісуса?

ДЕ СТОГАМБЕР. О ні, ні, це зовсім інше. Я читав про них у книжках і бачив малюнки, і мене це дуже зворушило, як я тоді гадав. Тільки насправді я помилявся: я покаявся не через нашого Господа, а через молоду жінку, коли побачив, як вона згоріла насмерть. Це було жахливо, неймовірно жахливо. Однак це врятувало мою душу. З тих пір я став зовсім іншою людиною, хоч і розум мій дещо затьмарився.

КОШОН. То Ісус кожні сто років повинен гинути у стражданнях заради тих, хто не має уяви?

ЙОАННА. То як, коли я врятувала всіх тих, до кого Він виявив би жорстокість, якби вже не вчинив жорстоко щодо мене, то я не дарма померла, хіба ні?

ДЕ СТОГАМБЕР. О ні! Не може бути! Я погано бачу і не можу розгледіти твої риси, але… це не вона… ні, ти — не вона, вона ж згоріла, вона ж мертва, мертва.

КАТ (виходить з-за завіси балдахіна, праворуч від КАРЛА, так що ліжко стоїть між ними). Вона живіша за вас, чоловіче. Її серце не горіло і не топилося. Я був майстром свого ремесла, кращим від майстрів Парижа чи Тулузи, але не зміг убити Діву. Вона жива і всюдисуща.

ГРАФ ВОРИК (з'являється з-поза іншої завіси балдахіна та стає ліворуч від ЙОАННИ). Міледі, мої вітання з нагоди реабілітації. Приношу вам свої вибачення.

ЙОАННА. Та пусте. Чого вже там.

ВОРИК (люб'язно). Спалення було чисто політичним. Нічого особистого, запевняю вас.

ЙОАННА. Я не тримаю зла.

ВОРИК. О, справді? Це дуже мило з вашого боку так зустріти мене, відчувається справжня порода. Однак я наполегливо перепрошую за все. Правда в тому, що іноді політична необхідність стає політичною помилкою, а саме ця — стала кричущою помилкою, бо ваш дух переміг нас, міледі, хоч тіло ваше спопелилося. Я увійду в історію тільки завдяки вам, хоч і обставини, за яких наші шляхи перетнулися, виявилися трішки неприємними.

ЙОАННА. Так, усього лиш трішки, дотепнику.

ВОРИК. Та все ж коли ви станете святою, то своїм німбом завдячуватиме саме мені, точно як цей щасливчик завдячує вам своєю короною.

ЙОАННА (відвертається від нього). Я нікому нічим не завдячую, тільки Божому Духові, який завжди зі мною. Та тільки уявіть мене святою! Що скажуть св. Катерина і Маргарита, коли обік них посадять якусь сільську дівчину?

Раптом у кутку, праворуч від присутніх, з'являється ПАН, котрий має вигляд особи духовної — в чорному сурдуті, чорних штанах і високому капелюсі, за модою 1920 року. Всі дивляться на нього. Потім вибухають нестримним реготом.

ПАН. З якого приводу такі веселощі?

ВОРИК. Вітаю, ви стали винахідником найкумеднішого вбрання.

ПАН. Не розумію. Ви всі вишукано вбрані, тож і я одягнений як годиться.

ДЮНУА. Будь-яке вбрання — вишукане, крім того, в якому нас мати народила, хіба ні?

ПАН. Пробачте, я тут у справі і не маю часу на порожні балачки. (Він дістає аркуш паперу і продовжує сухим офіційним тоном). Мене прислали оголосити вам, що за клопотанням єпископа Орлеанського, в якому висунуто претензію щодо піднесення Йоанни Д'Арк…

ЙОАННА. Ох, вони ще й досі пам'ятають мене в Орлеані!

ПАН (підкреслено виказуючи роздратування, що його перебили) …претензію щодо піднесення Йоанни Д'Арк, раніше відомої як Діва, до лику святих…

ЙОАННА (знову перебиває). Та я ніколи не мала таких претензій!

ПАН (тим же тоном) …Церква розглянула цю справу в належному порядку та, ухваливши рішення на користь надання вищезгаданій Йоанні чину преподобної та благословенної…

ЙОАННА (гигикаючи). Мені — преподобної!

ПАН. …визнала її обдарованою героїчними чеснотами та привілейованою особистими одкровеннями, і таким чином долучає вищезгадану преподобну та благословенну Йоанну до лику католицьких святих під іменем святої Йоанни.

ЙОАННА (у захваті). Свята Йоанна!

ПАН. Кожного року тридцятого травня, у річницю смерті вищезгаданої благословенної дочки Господньої, в кожній католицькій церкві, до кінця віків, по ній буде служитися поминальна служба. Також буде законним присвячувати їй окремі капели та розташовувати її образ на олтарі в будь-якій церкві. Крім того, припадаючи на коліна перед нею, віруючі можуть звертатися зі своїми молитвами до Господа.

ЙОАННА. О ні, це святі повинні падати на коліна (Вона з блаженством падає навколішки).

ПАН (кладе папір та стає біля КАТА). Базиліка Ватикану, шістнадцятого травня тисяча дев'ятсот двадцятого року.

ДЮНУА (підводячи Йоанну). Потрібно було півгодини, щоб спалити тебе, о свята, і чотири століття, щоб дійти істини про тебе.

ДЕ СТОГАМБЕР. Мілорде, якось я був капеланом кардинала Вінчестерського. Його більш знають як кардинала Англійського. Для мене і мого лорда було б великою втіхою бачити красиву статую Діви у Вінчестерському соборі. Її поставлять там, як гадаєте?

ПАН. Важко сказати, оскільки зараз цей собор тимчасово перебуває в руках англіканських єретиків.

У вікні з'являється образ статуї у Вінчестерському соборі.

ДЕ СТОГАМБЕР. О, дивіться! Дивіться, це Вінчестер!

ЙОАННА. Це я? Я міцніше стояла на ногах.

Видіння зникає.

ПАН. Державна влада Франції просила мене відмітити, що збільшення пам'ятників святій Йоанні погрожує створенням перешкод для вуличного руху. Однак я передаю ці слова тільки з поваги до влади, говорячи ж від імені церкви, скажу, що кінь святої Діви не перешкоджає рухові більше, ніж будь-який інший кінь.

ЙОАННА. Яка ж я рада, що вони не забули і про мого коня!

З'являється образ статуї перед собором в Реймсі.

ЙОАННА. Ой, ця дивна малеча — також я?

КАРЛ. Це той собор у Реймсі, де ти коронувала мене. Це мусиш бути ти.

ЙОАННА. Хто зламав мій меч? Мій меч ніколи не був зламаним. Це меч Франції!

ДЮНУА. Не переймайся. Меч можна полагодити. Дух твій незламний — і це дух Франції.

Видіння зникає. Тепер праворуч і ліворуч від КОШОНА видно АРХІЄПИСКОПА та ІНКВІЗИТОРА.

ЙОАННА. Мій меч і далі вестиме до перемог, меч, який жодного разу не промахнувся. Хоч люди і знищили моє тіло, я пізнала Господа в душі своїй.

КОШОН (стає перед нею навколішки). Дівчата у полях возносять хвалу тобі, бо ти підняла їхні очі до небес, щоб вони побачили, що їх ніщо не відділяє від Царя Небесного.

ДЮНУА (стає перед нею навколішки). Помираючи, солдати возносять хвалу тобі, бо ти щитом слави захищаєш їх перед судом Божим.

АРХІЄПИСКОП (стає перед нею навколішки).