Стівен Кінг - Крізь час. Темна вежа II

«Ні фіга собі», – тупо подумав Едді й швидко подивився в опукле дзеркало.

Дверний отвір зник… так само як і того разу, коли Роланд щез із його свідомості.

«Їж на здоров’я, друже», – подумав Едді… але ж хіба ця дивна чужорідна присутність у свідомості, що називала себе Роландом, була його другом? Це ще треба довести, чи не так? Щоправда, він урятував ґузницю Едді, але це ще не означає, що він бойскаут.

І попри все Роланд йому подобався. Лякав його… але водночас і подобався.

Едді підозрював, що з часом міг би полюбити його так само, як любив Генрі.

«Добре попоїж, незнайомче, – подумав він. – Добре попоїж, залишайся живий… і повертайся».

Неподалік лежали замащені гірчицею серветки, які залишив попередній відвідувач бару. Едді зіжмакав їх, на виході вкинув у корзину для сміття і пожував повітря, наче дожовуючи останній шматочок їжі. Прямуючи до вказівників «БАГАЖ» і «ДО НАЗЕМНОГО ТРАНСПОРТУ», він наблизився до чорношкірого чоловіка і навіть зміг удати, що відригує.

– Що, не знайшли підходящої футболки? – спитав Едді.

– Перепрошую? – Чорношкірий хлопець, що вдавав, буцімто він вивчає розклад відправлення літаків компанії «Америкен Ейрлайнз», повернувся до нього лицем.

– Я думав, ви шукаєте з написом: «ПОГОДУЙТЕ МЕНЕ, Я УРЯДОВИЙ СЛУЖБОВЕЦЬ», – сказав Едді й пішов далі.

Прямуючи до сходів, він помітив, що сумкорийка поспіхом закрила сумку й скочила на ноги.

Нічого собі, та це буде цілий супермаркетівський парад на День подяки.

День минув з біса цікаво, та Едді сумнівався, що він закінчився.

Коли Роланд побачив, що страховиська знову виходять із води (виявляється, їхні вилазки ніяк не були пов’язані з припливом – їх спричиняла темрява), він покинув Едді, щоби перемістити своє тіло, поки до нього не добралися ті ненажерливі створіння.

Він чекав, що буде боляче, і був готовий до цього. Біль так давно супроводжував його, що вони майже стали давніми друзями. Але його вразило те, як швидко посилювалася лихоманка і як стрімко танули сили. Якщо раніше він не був на порозі смерті, то зараз вона точно його спіткає. Чи було в світі в’язня щось настільки потужне, аби відвернути її? Можливо. Але якщо він не отримає ці ліки протягом наступних шести-восьми годин, то це вже не матиме значення. Якщо все зайде надто далеко, то жодні ліки чи чари в тому або будь-якому іншому світі не допоможуть йому одужати.

Іти він не міг. Доведеться повзти.

Він уже готувався вирушати, коли його погляд упав на покручений шматок липкої гидоти і пакети з диявольським порошком. Якщо порошок залишиться тут, омаромонстри точно порозривають пакети. А морський вітер розвіє порошок на всі чотири сторони. «Туди йому й дорога», – понуро подумав стрілець. Але цього він допустити не міг. Коли надійде час, Едді Дін опиниться по вуха в неприємностях, якщо не зможе віддати цей порошок. Блеф із людьми, подібними до цього Балазара (яким його уявляв собі стрілець), рідко залишався безкарним. Він захоче побачити товар, за який заплатив, а поки не побачить, на Едді будуть спрямовані дула стількох револьверів, що хоч армію споряджай.

Стрілець потягнув до себе покручену мотузку з клейкої стрічки і перекинув її собі через шию. І поволі почав просуватися вгору узбережжям.

Він уже подолав повзком двадцять ярдів – цієї відстані було майже досить, аби вважати себе в безпеці, – коли раптом його осяяла жахлива (проте водночас і безмежно смішна) думка про те, що двері залишилися позаду. Навіщо ж, заради всього святого, він так мучився?

Повернувши голову, він побачив двері, але вже не внизу на узбережжі, а за три фути позаду себе. Якусь мить Роланд тільки й міг, що кліпати очима. Тепер він усвідомив собі те, що міг би раніше вважати суцільною маячнею, якби не лихоманка і не допит слідчих, які без кінця й краю засипали Едді питаннями: «Де ви, як ви, чому ви, коли ви?» (питання наче зливалися в нерівний хор із голосами повзучих потвор, що вибиралися на сушу з хвиль: Дед-е-чок? Дед-е-чам? Дид-е-чик?). Але це не маячня.

«Кентерберійські оповідання» – незакінчена збірка прозових і віршованих оповідок, написаних Джефрі Чосером у ХІV столітті. (Тут і далі прим. пер.)

Повернутися

«Таємниця Едвіна Друда» – детективний роман Чарльза Діккенса, який письменник не встиг закінчити, бо його спіткала смерть.

Повернутися

Пост, Вайлі Гардеман (1898—1935) – американський пілот, що першим самостійно облетів довкола земної кулі.

Повернутися

УБН – Управління боротьби з наркотиками.

Повернутися