Світлана Володимирівна Ягупова - Стріла Всесвіту, Світлана Володимирівна Ягупова

— Бачу, бачу, — відразу оцінив картину геолог. — Ти що — вже на місці й виварюєш?

Буряк задоволено посміхнувся:

— Уяви собі, що ні. Саме такими їх знайшов, — із піднесенням почав описувати незвичайного скелета, якого не взяв із собою тільки через те, що той виявився занадто великим та важким для “хруща”. — Їх тут сила-силенна, і всі отакі. Чисті і свіжі.— По тих словах Буряк трохи замислився, та хутко спохопився: — Еге, час уже нам додому. Зачекай — лише внесу “Універсала”.

— “Універсали”, — виправив Клим’юк. — Їх же тут у тебе два! Не розумію, навіщо так страхуєшся?

Буряк здивовано підняв брови:

— Видно, тобі вже двоїться в очах, друже. Коли це було, щоб Забара дав аж два!.. До того ж, мене цілком влаштовує один.

— Уяви собі, що два, — немов дражнячись, потвердив своє геолог і вийшов услід за товаришем.

Однак лічильник стояв один. Буряк повернув обличчя до Клим’юка й промовисто похитав головою.

— Не… не розумію, — щиро розвів руками геолог. — Добре пам’ятаю; коли підходив до намету, їх було два… Їй же богу — два! Це мене навіть здивувало.

Буряк одверто засміявся, а тоді по-змовницькому підморгнув:

— Справа заплутана. Мабуть, знов Марина винувата.

— Ні, ти не подумай…

— Гаразд, гаразд, вважай, забули.

На те Клим’юк тільки стенув плечима і мерщій узяв до рук лічильника, що мав форму досить правильної півкулі.

— А він у тебе липучий, навіть пахне неприємно, — немов беручи реванш, зауважив геолог.

— Ну, це через те, що з двох зробився один, — так і зрозумів його Буряк.

Клим’юк мовчки тицьнув йому до рук лічильника, а сам залишився чекати біля намету, готовий міцно зашнурувати його на ніч. “На ньому справді якийсь паскудний слиз…” — чув він Бурякове бурчання, але вже не озивався.

Наступного дня тривали ті ж операції. Дослідники міняли місця стоянок, дедалі заглиблюючись у простори цієї широко полатаної пустелями планети. Буряк сумлінно нишпорив по перелісках та чагарниках — знімав, а іноді й ловив цікаву для себе живність, і всюди надибував на скелети — переважно свіжовибілені. Того дня звернув на них увагу Дунеряну — фізик і хімік. Клим’юк же повідомив, що дивуватись тут нічого: подібним “скарбом” нашпиговані майже всі шари кайнозою. Безсумнівно, на планеті хтось дуже чисто їсть, і Бурякові лишається тільки виявити цього акуратиста.

Звісно, біолог теж дотримувався такої думки, та з усіх членів екіпажу поки що він один знав: жоден хижак, спроможний убити більш-менш помітну здобич, йому ще не траплявся. Скелети хижих тварин були тільки серед викопних палеогену.

Третього дня експедиція перебазувалася на морське узбережжя. Взагалі, води на цій планеті збереглось небагато, і внутрішнє море, що нині з плюскотом шуміло перед землянами, було порівняно невелике та мілке. Про це вже встигли повідомити з борту зорельота, який, перебуваючи па орбіті, ні на хвилину не переривав глобального обстеження планети. Звідти ж надійшла і відеокарта морського дна, фотокопію якої Буряк одразу прикріпив на кермі свого мезоскафа. Сьогодні він із полегшенням покинув бідні жовто-коричневі пейзажі суші, хоч із досвіду знав: живий світ моря буде ще біднішим.

До полудня Буряк повністю обстежив материкові відмілини і вийшов у відкрите море. Він уже зайнявся поверхневим шаром води, коли одержав повідомлення про велику піщану бурю, що насувалась на північно-західне узбережжя. Така різка зміна погоди серйозно зашкодила б роботі на поверхні, тому біолог вирішив опуститись на глибину. Хутко вибравши з води мережу датчиків, він наглухо зачинив шлюзові камери і заходився над системою “занурення”.

З увімкнутою апаратурою кругової фіксації човен поволі набирав глибину. То тут, то там жовто-зелений тон води змінювався голубим з коричневим відтінком, що вказувало на значну її каламутність. Однак, незважаючи на це, довкола вирувало життя. Міріади дрібних організмів — тутешній планктон — жваво роїлись у світлі фар, за ними не менш жваво полювали великі і малі риби.

Що глибше, то частіше стали траплятися риби з непропорційно великими пащами та щітками гострих зубів. “У морі інакше: хоча малі, та є хижаки, і все зрозуміло, а от на суші…” — подумав Буряк і вирішив глибше не опускатися. Давши човнові передній хід, він випустив “надонну тарілку” — дистанційного авторозвідника дна. Тільки-но те зробив, як на другому екрані одразу з’явились неглибокі улоговини, банки та відмілини, заселені організмами найхимерніших форм. Ось захитав своїми ходулями, всмоктуючись у пісок, якийсь грунтоїд, там — візерунками і шишками повитикались голкошкірі, чудернацькими стоногами розгалузились губки… А коли під човном з’явилась чимала ділянка рожевого мулу, на табло відразу спалахнуло слово “нафта”. Стрілка вказувала, що запаси сировини досить великі, а це означало: дані про них треба занести до окремої карти. Як і кожен член екіпажу, Буряк був зобов’язаний облікувати всі найважливіші знахідки та явища, котрі потрапляли в поле його юру.

Буряк з неабиякою цікавістю дивився на морське дно, стежив за поведінкою його мешканців, за звичкою шукаючи їм земні аналоги, та згодом відчув, що увага до всіх цих хребетних і безхребетних послаблюється. Передусім давалася взнаки втома очей. І це спонукало його швидше посуватися вперед. Невдовзі він цілком доручив фіксувати бачене автоматиці, а сам, щоб хоч трохи розважитись, почав думати над новим конкурсним завданням: підібрати для цієї планети найбільш підходяще ім’я. Не поспішаючи, він “просіяв” з десяток різних варіантів і вже залишив для подальшого аналізу тільки три, коли несподівано всю його увагу прикував центральний екран, у полі зору якого пливли дві дивовижні істоти. Красиві еліпси їхніх тіл, облямовані червоними китицями, скидались на великі перламутрові кулони в химерній золотій оправі. Зачудований, Буряк на хвилину вимкнув зовнішнє освітлення — і на тілах істот, немов разки яскраво-жовтих коралів, одразу ожили численні світлоносні органи. “Як у нашої риби-мічмана”, — подумав біолог, знову вмикаючи світло. Так, то були найчарівніші мешканці моря з усіх тих, що йому довелося тут побачити.